Розділ 4

– Анно! – в дідуся від люті 

Заходили хижо жовна…

Топ – бузковий, знизу – жовта

Міні… ноги в гольфи й кеди взуті…

Зверху ще й зелена худі,

Шарф цеглястий кругом шиї,

Яскравий мейк, як у повії –

Ну, геть ля'кало, по суті…

Тут сказать, доречі, треба –

Смак Анна бездоганний мала,

Сама ескізи малювала,

Моделювала й шила, як була потреба.

Професію дизайнера здобула

І невеличкий штат набрала,

Вона – моделі розробляла,

Дівчата – шили... бізнесом жила...

Та втрутився старий у плани,

Щоб поламати їх всі вщент…

Він слушний підібрав момент,

Мов скористався своїм станом…

І ось тепер стояла Анна

Перед обома з відкритим ротом,

Трусилась і вкривалась потом,

Бо перед нею, наче мана…

Стояв він – двохметровий красень…

В очах – гарячий шоколад,

Від нього в Анни невпопад

Звело щелепу. Наче блазень,

Що корчиться під королівським 

троном

Вона…, а він, немов…ікона

Стилю, – завжди поза часом…

Скрадливий голос, – Чао, Ана…

Вернув її в реальний час…

Вона, як схимник на парнас,

Шла доти, поки не почулось

Їй, ніби він сказав: ”кохана”.

Ага,  черниця лиш  в душі…,

А з вигляду – розпусна дівка,

І в голові, неначе дірка,

Якою збігли… мізки всі.–

Так дівчина себе сварила,

Поно’сила на чому світ,

А Сержіо, …мов моноліт…

Дивився так, що бракло сили… 

Вона ж осмикнула себе:

“Гей, Анно, що тобі до того,

Якщо подумає, їй богу,

Що клепок – брак, тобі ж так треба?

І раптом погляд підвела до нього…

А там захоплення в очах,

І щось таке…від чого страх

Враз охопив, аж до знемоги.

Подібне щось спостерігати

Їй вже доводилось не раз,

Тут не потрібно зайвих фраз,

Щоб між рядками прочитати…

Минувши у житті спокуси

Кохання боком обійшло,

А тут ось, ніби щось найшло…

Чого не відчувала досі…

Він ні на кого був не схожий,

Такі ще їй не зустрічались…

–Ну, вибач, дівчинко, так сталось,

Я не звичайний перехожий…–

Так його очі їй казали,

А може так хотілось чути,

Бо погляд цей уже забути

Вона не зможе – твердо знала.

Боялась дівчина насмішку

Побачити в  його  очах…

Його цілунок на вустах,

Мов вивернув їй душу грішну...

І стрівшись поглядом ще раз,

Вона ще більше розгубилась,

А серце, наче пташка билось 

У грудях…і милість по венах розлилась…

В цю саму мить про все на світі

Забула Анна поряд з ним,

Перед очима, ніби дим…

Або туман в ці самі миті

Поглинув, раптом все навколо

Лишилася… вона і він,

І серце, мов зазнало змін…

Їх ніби захопило в коло…

А може їй лише здалось?

Бо Анна ще ніколи досі

Не відчувала дивне “щось”,

Що так зненацька розлилось

По тілу… і пече, й…морозить..

Забула вже про все на світі:

Про одяг, і про макіяж,

І про свою дитячу блаж,

Лиш він в думках в ці самі миті…

І ось покликали до столу –

В честь гостя вишукані страви,

Як кажуть: “просимо ласкаво!”

Усе, як тре’ – по протоколу…

Подав галантний кавалер,

Як і годиться, дамі руку,

А в дами, наче молот стука’,

У грудях серце…і що тепер?

Забула все, про що казала

Перед приїздом італійця…

В цю мить тріпоче,чи…боїться

Його…, аби лиш точно знала.

А ось реакція на нього 

Вже точно наганяє страх,

І Анна губиться в думках…

Що в італійцеві такого,

Що тіло поряд з ним знобить,

А потім раптом кине в жар…

Неначе невідомих чар

Душа у цю торкнулась мить…

Він, безперечно,гарний з виду:

На викарбуванім, мов із граніту

Обличчі, сяє бронзова засмага,

А погляд гострий, наче шпага

З під брів чорнючих, як смола,

Поміж них складка пролягла…

Так, ніби він – цар чи король –

Володар світу, вершитель доль…

Прямий і трішки довгий ніс,

Який, здається, влізе скрізь…

І плавна форма повних губ –

Мабуть, одна з найбільших згуб

Для всіх навколишніх дівчат…

Й чуттєвість – головна із вад

Його, – на думку Анни,

Яка для серця болем стане…

Дорогі мої читачі! Дуже хотілося б, аби ви прокоментували мою писанину: чи подобається вам такий стиль, чи, взагалі, подобається історія. Я розумію, що вам поки що важко дати однозначну відповідь, так як історія Анни і Сержа лише набирає обертів, але все ж... Якщо подобається хоч трохи, натисніть вподобайку, мені важливо знати, що я пишу недарма)

– Анно! – В голосі дідуся була чутна ледве стримувана злість, коли він побачив свою -внучку.

   Намагаючись своїм рішенням розіграти Сантано, вона доклала максимум зусиль, аби підібрати відповідне вбрання.  А треба сказати, що Анна виділялись бездоганним смаком, її моделі завжди займали призові місця в конкурсах, які проводились в коледжі, але тепер вона присилувала себе і постаралась уявити, що не гармонійних кольорів в одязі не існує: яскраво-жовта спідничка вище колін, коротенький бузковий топік, який підкреслював гарну форму грудей, зверху щось подібне до худі з вишивкою по плечах, яку дівчина сама вигадала і потім вишила. Завершував ансамбль шарф на шиї, як більмо на оці – ядучого оранжевого кольору. На ногах красувались рожеві гольфи в темно-синю смужку і білі кеди.

Готуючись зустрітись з “женихом”, Анна, зі свого шикарного волосся, начесала на голові лелече гніздо, очі підвела стрілками на східний манер, для вій туші теж не пошкодувала, а губи прикрасив товстий шар кольору не зовсім достиглої вишні, чому позаздрила б навіть елітна повія. Недарма дівчина росла на фермі – добре розумілась на городніх опудалах. Звичайно, можна було б зобразити ще щось жахливіше, але часу було надто мало. Анна рішуче відчинила двері.  Серце відчайдушно гепало, мов ковальський міх, та й іти було трохи сцикотно, бо ж знала, що спокійно дідусь на це не відреагує… Ох, хоч би дід не вмер на місці…