Розділ 3

– Ти мене не чуєш внучко?–

Сантано їй, – кому я це все кажу…?

Скоро вибереш обручку…

– Що ти кажеш, любий? Ну…

Стояла Анна поряд з дідом,

В думках перебирала згадки,

А дід грів кості під каміном,

Чекаючи, коли ж уже нападки 

Посилаються із боку внучки,

Бо ж дивно, що вона спокійна,

Лиш бігають нервово ручки,

По гранях й завитках каміна.

– Я сказав йому, ти будеш згідна

Бути Сержу за дружину…

– Що ти кажеш? Мати рідна..!

…За яку таку провину? 

І коли ти тільки встигнув…?

За спиною плів… тенета…

Немов телицю, – не людину…

А у думках: “Ну, буде вам вендетта!”

– Він відмовився, напевно?

Пояснив, що це дурниця?–

Запитала Анна чемно,–

Я ж бо жінка – не теплиця…

– Ні, він навпаки, згодився

І запрошення прийняв…

Він же не дурним вродився,

Раз Карло бізнес передав,

Хоча ще сам, як бик здоровий,

То ж міг біля керма стояти

Ще довго, а син не ґоноровий –

Згодиться буде за дружину мати

Тебе, і акції мої в додачу…

Не дурень він – тобі скажу…

– То, певно, я нічо’ не значу

Для нього…і вантажем до акцій йду?

– Ой, Анно, досить драматизму,

Ти розумна й дуже гарна…

Глянь крізь оптимізму  призму…

Я вірю – станеш ти кохана…

 – То коли жених приїде? 

Вже чекаю з нетерпінням…

А думках єхидно: “Рідний,

Полетить в тебе каміння

Моїх вигадок зухвалих 

Так, що будеш ти не радий…

Знаєш, я таких нахабних

На місце ставлю легко й…радо…

– Сьогодні вже повинен бути 

Під вечір… тут, на нашій фермі, –

Та дід не міг ніяк збагнути,

Де підстуд, бо не вірив вперто,

Що Анна з цим усим змирилась,

І щораз думка закрадалась,–

Щось внучка не заметушилась,

Не може бути, щоб здавалась

Так легко.. ні, ніяк не схоже

На неї, бо вона не звикла

Коритись, і завжди вороже

Сприймала все, навіть з криком,

Що нав’язати намагались

Їй власну думку, а вже дії,

То навіть і не розглядались –

Без зайвих слів, і без надії…

Тому напружився Сантано,

Бо щось таки планує Анна…

Та щось підозрювати рано, 

Хоч певен – вона має плани…

– А сказать про все раніше

Ти не міг мені звичайно?

– Ні, не міг, бо ти, скоріше,

Втекла б в світ за очі, негайно…

І вже була б до цього часу

Десь на шляху до Гватемали,

А я не мав би більше шансу

Родину об’єднати вдало…

А Анну тіпало, мов грушу,

Хоч була спокійна зовні…

“Я якось пережити мушу, –

Це сватання усе ж умовне…”

– Чекайте,– думала, влаштую

Я вам оглядини чудові!

І так із вами пожартую,

Враз всі скасуєте умови!

За робою в майстерні

Години швидко пролітали…

Що їде в гості “наречений”

Забула… благо,  нагадали…

Про це їй вже після прильоту

Звістив від діда посланець,

І Анна, кинувши роботу,

Пішла збиратись, мов під вінець…

Посланце’м дід передав,

Щоб з’явилась внучка Анна в дім

Великий на вечерю, і наказав, 

Аби достойно вона вела себе у нім…

– Ха! – не втрима’лась від сміху…

І в думках: “ага, ...достойно…

Влаштую вам… й собі на втіху…

Ось тільки -но зберуся, щойно…

Перед дзеркалом усілась:

Гарна…  шкіра ніжна, чиста,

Мов перлинки із намиста

Зубки в усмішці відкрила…

Стан тоненький, чорні брови,

Погляд карий з зеленавим,

Ніби тягне у болото, із лукавим

У очах… поміж іншим, без отрави.

Носик ледь задертий вгору,

Ніби каже: ґонорова… губки – персик…

В декольте звичайний хрестик,

Груденята…до фігури саме в пору.

По боках спадають коси – 

Хвилями, мов водоспадом

Шоколадним... в пеклі з чадомі

Відблиски, неначе роси…

Дід, звичайно, розізлиться

На таку самодіяльність…

Жених подумає: “бездарність

Вона… чи може просто кпиться…

– Він був би тобі чудовим чоловіком….   Я розмовляв з Сержіо телефоном два тижні тому і запропонував з’єднати дві гілки нашої родини шлюбом між вами.

      Тиша.  Жахлива тиша.  Можна було почути, як ті’кає великий старовинний годинник в вестибюлі.   Анна відчула, як кров вдарила в обличчя.   Це не складалось ні в які рамки!   Якщо її обурила лише одна його думка, щоб одружити їх, а звістка про те, що старий вже і розмовляв з “женихом” про це, по-справжньому збісило дівчину.  Хто йому дав право виставляти її посміховиськом перед усіма родичами, не отримавши її згоди?!   Анна знала, що дід звик досягати свого, але чинити таке з рідною внучкою заради купки акцій – це не складалось в голові.

    – Що ти зробив?   Цього не може бути! Я не вірю тобі! –  Анні в цю мить хотілось вхопити вазу, яка стояла з правого боку  каміну і  рознести  всю вітальню. – Як ти міг про щось домовлятись, не порадившись зі мною?

     Потім здоровий глузд взяв верх над емоціями і дівчина зрозуміла, що кричати немає сенсу, бо дід вирішив іти до кінця.   Та Серж теж молодий і він має розуміти, що ніяких відносин між ними не може бути. В крайньому випадку в світлі сьогоднішніх подій.

      – Дідусю, але ж Серж відмовився, так?  Він пояснив тобі, що це повна нісенітниця?

     – Ні, якраз навпаки. Він погодився на мою пропозицію приїхати і познайомитися з тобою, а потім обсудити справу детальніше.  Як я вже тобі казав, у нього діловий склад розуму.  Він зовсім не дурень, щоб відмовитись від такої щедрої пропозиції.  Ще б пак! Отримати тридцять відсотків акцій і тебе на додачу! – Сантано глипнув на Анну оцінюючим поглядом, але швидко відвів очі, вгледівши, як її брови загрозливо насупились. – Так що, можливо, ми найближчим часом зіграєм весілля.   Хіба б ти не хотіла поїхати в прекрасну Італію? Тобі там сподобається, – від незворушно протягнув Анні чашку, не звертаючи увагу на лють, якою горіли її очі. – Налий ще, будь ласка, чай надзвичайно смачний.