Ні слова більше про кохання

Розділ 1

Це було давно… й неправда,

А, можливо, й не було –

Про це вам думати не варто,

В задумі хмурячи чоло…

Я вам про все, що сама знаю

Тут розкажу, не без прикрас…

Щоб і ви знали, як кохають

Й страждають, як приходить час…

 

– Ти скажи, це такі жарти?

Я не вірю власним вухам…

Мені уже тікати варто…?

Ти напевно з глузду з’їхав?

Ні, дідусю, ти як хочеш,

Та я за Сержа не піду…

Краще їстиму вже клоччя,

Як влізу я в таку біду…

Він же застарий для мене…

Прошу, дідусеньку, послухай!

Я проти нього геть зелена…

Яка  тебе  вкусила муха?

 

 Анна – дівчина вродлива,

Але гостра на язик…

Не чекав Сантано дива –

До її вибриків вже звик.

Так, справжнісінька красуня,

Та характер запальний…

Така була колись бабуня,

Яку дідусь без меж любив.

 

А внучка блискавки метала,

З очей смарагдових, у діда,

Хоч розуміла…й добре знала,

Що заміж – ще не кінець світа.

 

Дідусь ось весь, неначе висох

І став,  немов церковний віск.

Так, ніби враз  із нього тихо,

Життя виходить замість сліз…

 

Гортаючи старенькі фото

Дивилась дівчина в життя,

Де наче було вічне літо…

І погляд теплий в майбуття.

Та роки швидко промайнули,

Пішла бабуся в засвіти…

Раніше неї мама й тато…й скули

Звело враз Анні, – ти прости,

Дідусю, неслухняну внучку,

За клопіт зайвий…, що приношу…

Можливо, і візьму…каблуку

Я заручальну, живи лиш – прошу!

 

Та знав Сантано, ще недовго

Лишилось бути на цім світі,

А  Анна, наче та  небога…

На кого лишиться, скажіть?

Та й  всю імперію на  неї

Зоставить певно нерозумно,

Бо поряд труться “корифеї”,

 Їй лишиться, як каже поляк “ґумно”...

 

Анні стало шкода діда,

Бо хіба ж його вина,

Що скоро на цім білім світі

Вона залишиться одна?

 

Не виходило без крику,

Бо обурилась до краю…

“Як усе це, справді, дико,

Я ж його, ну геть, не знаю”.

 

Але діду говорити все це

Анна й не збиралась,

Бо у нього слабке серце…

Дід ледь дише, так вже сталось...

 

“Стільки втрат було у діда,

Мабуть, витрима не кожен.

Часу в мене є  до літа…

Щось придумати я зможу.

Сантано родом був із Риму –

Там залишилась вся родина,

І там в  Італії  із  ними

Лишилась серця половина,

Яку заповнила опісля

Кохана, люба Маргарита,

Вона, немов слова із пісні,

Для нього стала центром світу.

 

Єдина донька з чоловіком

Загинули геть молодими…

А Анна, ще маленька віком

Лишилась сиротою, з ними…

Ні, Анна, геть не безпорадна –

Освіту навіть непогану  має…

Крамничка в центрі антикварна,

Тож на життя їй вистачає…

 

Сьогодні ж дівчина збагнула,

Що в неї вибору немає –

В діду’ся загострились скули

Й в очах вже вогник догорає…

 

–Дідусю, а давай до тебе

Я знову жити переїду.

Нам в спілкуванні є потреба…

Та зараз до себе поїду,

Зберу швиденько необхідне,

На деякий час зачиню крамницю…

Ні, Анно люба, так не піде…

Не випускай із рук синицю…

 

 

Але Анна надто вперта

І якщо вже так схотіла –

Переконає, їй не вперше,

– Я не сидітиму без діла,

Тобі екскурсію влаштую –

Поїдемо з тобою в гори…

Я за минулим так сумую…,

А потім ми гайнем на море.

 

Візьму авто і з вітерцем

З тобою, як колись в дорогу…

– Ні, Анно, ти облиш все це,

І пригальмуй заради бога…

Я з тобою не поїду,

Можеш навіть не просити.

Я вже краще пішки піду,

Хочу трішки ще пожити…

Ти вдягаєшся зухвало,

Так само їздиш за кермом.

Я не хочу, щоб ставало

В мене волосся…дибаком.

 

Так Сантано  незлобиво

Зі  своєї  внучки  кпився,

Та надіятись на диво

Він давно вже розучився…

 

Та й не може бути дива,

Коли смерть у двері стука…

І життя  вже  косо-криво

Йде, а на душі  розпука...

 

Любі читачі! Як ви вже помітили з понеділка я поновила викладку книги. Тепер вона буде в такому вигляді: спочатку віршована версія, потім в прозі, аби ви могли порівняти)  Важлива ваша думка, тому пишіть в коментарях чи подобається вам, чи ні?

 

 – Ти  це… серйозно?  Я  не  вірю власним  вухам!  Ти дійсно  пропонуєш мені  вийти  заміж  за цього індивіда, Сержа  Арнотті? –

Зелені очі Анни, більше схожі до кольору болотної трясовини, зневажливо блиснули в бік діда. Вона намагалась вкласти в  голос весь  сарказм,  на  який була здатна.  Пропозиція старого збурила  до  глибини душі.  Вони ж завжди так добре розуміли один одного, як він міг запропонувати таке!   Вона випрямилась на весь зріст і, тріпочучи від люті, здіймалась над Сантано. 

    Анну Арнотті вважали найгарнішою дівчиною на курсі в коледжу дизайну та моделювання одягу, котрий вона закінчила два роки тому, але разом з тим , і найбільш норовливою.   Якщо її зелені очі гнівно іскрили, аристократичні ніздрі загрозливо розширювалися, а щоки червоніли, мов у лихоманці, тоді всі навколо знали, що краще триматись від неї подалі.   Та горе тому, кому зманулось стати на її шляху… І ось в цю хвилину Сантано Арнотті мав змогу на собі випробувати всі спектри Анниної люті.

    Дідусь скоцюбився в своєму улюбленому шкіряному кріслі…

Він виглядав надзвичайно тендітним, майже безтілесним, а його одяг несподівано здався Анні надто великим для нього.

Він і сам вирізнявся неприборканим характером, та під тиском внучки знітився.   Сімдесят дев’ять років, звичайно, не жарти, та Сантано Арнотті ніколи не справляв враження немічного старого, тому дівчина вперше помітила, що дідусь дуже змінився за останній час.    Його волосся повністю посивіло, добавилось зморшок на обличчі, суха воскова шкіра, ніби всохлі руки….  Колись він був неймовірно гарний.   Пожовтілі світлини були свідками рідкісної чоловічої краси, але змінили його до невпізнаваності.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше