Іван стояв біля світлофора і дивився на Франю здалеку, відмічав, що вона геть не змінилася і прикушував від радості кутик комірця. І коли він став перед нею, осяяний і щасливий, з розкритими обіймами, їй було все одно – хто він, хто вона і яке в них минуле. Тому що майбутнє в них було лише одне. Спільне.
«Non, Je ne Regrette Rien», – вривається у її спогади Едіт Піаф, і Франческа сміється, голосно і чисто, наче їй двадцять років, і, все хитаючи головою, погоджується:
– Ні, ні про що я не шкодую!
– Га, що кажеш? – розсіяно перепитує чоловік, звиклий до причуд своєї Франі.
– Глухота стара, що, – журить його Франя і міцно стискає під лікоть. – Пісня хороша, кажу. Не гірша за твої цукерки.
#7806 в Любовні романи
#1842 в Короткий любовний роман
#1834 в Жіночий роман
Відредаговано: 31.12.2022