Ні про що
4
Після другої ночі голосові зв’язки вже почали крутити Івану дулі, та й у голові гуло від порожнечі. Катря трохи помучила його, ну ще трохи, мовляв, але легко капітулювала, і раптом звернулася до сірої тіні:
– У нас із Дощиком скінчився репертуар. Франю, може, ти нас порятуєш?
Усі здивовано дивилися в бік Франчески (адже це і була вона), наче на папугу, що от-от заговорить. Та почала відмахуватись, із сірої перетворюючись на червону, її було навіть трохи шкода, і Дощ увімкнув усю свою чарівність, аби великодушно запросити її до співу. Він неприховано пишався своїм вмінням поводитися так, аби будь-яке дівчисько, навіть таке ніяке, відчувало себе жінкою з великої літери «Ж».
«Ну що ж у тобі взагалі нічого нема», – аж із жалем думав він, вдивляючись у невиразне обличчя Франчески, що нарешті вийшла на світло, в її прозорі очі, нечіткий малюнок рота, і кривлячись на завеликі вуха, підкреслені зачесаним назад русявим волоссям.
І тут звідкись! Він спершу був вирішив, що хтось увімкнув радіо. А це з Франіного горла – насправді з якихось значно глибших глибин – грянула «Зоре моя вечірняя».
#7806 в Любовні романи
#1842 в Короткий любовний роман
#1834 в Жіночий роман
Відредаговано: 31.12.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
