Розділ 19. Тепер все пройде бездоганно

Янніка приготувала для племінниці ванну з лікувальними травами і веліла прогріватись у теплій воді стільки, скільки витримає, але не менше півгодини. Процедури йшли на користь слабкому здоров'ю Каролайн, але вона їх не любила. У лікувальний збір входила зміїна кропива, яка поступово віддає воді свою отруту і палить шкіру.

— Тітонько, я більше не можу, — розкапризувалась Каролайн, не минуло й п'яти хвилин. — Занадто спекотно.

Так траплялося під час кожної процедури, але Янніка залишалася непохитною.

— Яка користь від зігрівальної ванни, якщо ти з неї вискочиш, ледве занурилась? Терпи, — наказала вона суворо, але відразу пом'якшала і повторила ті слова, які завжди заспокоювали племінницю. — Ще дві-три процедури і ти себе не впізнаєш. Твоє тіло наллється молодою силою, красою та здоров'ям. Наречений буде у захваті.

Каролайн смиренно занурилася у воду до самого підборіддя.

— Я часто думаю, чому мені не пощастило одразу народитися з міцним здоров'ям?

— Зате тобі пощастило з тітонькою. Я обіцяла, що зроблю тебе багатою та впливовою. Незабаром так і буде. Станеш спадкоємицею гранд-канцлера, володаркою всього Хортен-Фьорда. У твоєї дурної матері не вийшло, зате вийде у нас.

Янніка довго виношувала план. Ніхто не здогадається, що вона задумала. Нікому навіть на думку не спаде, що вона на таке здатна. Янніка спеціально розпускала чутки, що ще в ранньому дитинстві втратила дар і перебуває з тих пір у смутку. Усі думають, що вона трохи несповна розуму. От і нехай вважають її безталанною божевільною. А насправді з магією у Янніки все гаразд. Вона часом сама жахалася сили свого дару. Можливо, тому перша спроба і виявилася невдалою. Все зайшло надто далеко. Довелося подбати, щоб обоє: і він, і вона забули про те, що сталося, і повторити все спочатку. Цього разу вона намагатиметься не наробити помилок. Тепер все пройде бездоганно.

Вірний кінь Торбіона ледве встигав за Філософом, який вказував шлях до притулку Каролайн. Неважко здогадатися — пугач летів у Бйонсберг. Дорогу освітлював тільки місяць, але Торбіон був упевнений у своєму скакуні — він надійний навіть у нічних прогулянках. Той єдиний раз, коли кінь оступився і не втримав вершника в сідлі, не можна брати до уваги — тоді Торбіон здійснював небезпечну подорож до Храму Чотирьох Стихій без захисту родового артефакту.

Щойно він подумав про родовий артефакт, трапилося дещо загадкове. Торбіон зрозумів, що знову відчуває з каменем зв'язок. Але ж його було втрачено. Ще недавно він був упевнений, що Лілія позбулася кулона і той потрапив у чужі руки. Але тепер, виходить, артефакт повернувся до неї. Теплота заповнила груди. Лілія знову носить на шиї його родовий камінь. Вона не забула Торбіона. Для його ніжної квітки все ще щось означає його подарунок.

Торбіон опинився у полоні чуттєвих спогадів, але змушений був обірвати їх. Він повинен забути про Лілію, якщо пов'язаний шлюбними узами з іншою. Його охопили гнів і роздратування. Вже вкотре за сьогодні. Як він міг дати шлюбну обітницю Каролайн? Бажання якнайшвидше побачити її і все з'ясувати спалахнуло з новою силою.

— Філософе, як довго ще до її притулку? — гукнув він вихованця.

Пугач летів уздовж порожніх нічних вулиць Бйонсберга. Пернатий друг розвернув голову і флегматично глянув на господаря розумними жовтими очима, обіцяючи, що ціль вже близько.

Торбіон добре знав своє рідне місто, тим більше його центр, де вони зараз знаходилися. Невже дівчисько сховалося не в якихось нетрях на околиці, а в самому серці Бйонсберга?

Філософ зменшив швидкість перед сквером, який був відомий своїми досить своєрідними мешканцями, і Торбін раптово здогадався, що ось вони і на місці. Каролайн оселилася в особняку Матильди.

Каріна лежала на ліжку жалюгідним знесиленим вичавленим лимоном, коли в двері її спальні постукав Корнеліус.

— Я приготував вам чай, моя пані. Дозволите увійти?

— Звичайно! — зраділа Каріна.

Вона уявила чашку з гарячим чаєм, від якого піднімається пар, і зрозуміла: це саме те, що їй зараз потрібно.

Садівник увійшов до кімнати зі своєю фірмовою м'якою усмішкою на обличчі, і Каріні від однієї тільки його посмішки одразу полегшало. А коли їй у руки вклали чашку з напоєм, аромат якого вдарив у ніс яскравими нотками кориці, то навіть і натяк на бадьорість з'явився.

Вона помітила, що Корнеліус і собі чашку прихопив, і запропонувала йому крісло.

Спочатку вони пили чай мовчки. У Каріни не було сил говорити, але є своя приємність в тому, щоб розділити тишу з добрим приятелем. Вона зовсім недовго знала Корнеліуса, але відчувала до нього незрозумілу симпатію — майже відчуття спорідненості. За кілька днів він став для неї близький.

— Сьогодні ввечері ви відчуваєте сильну втому. Вас це турбує, моя пані? — першим заговорив Корнеліус.

— Так, трохи.

Каріна не хотіла б розхворітися, їй це зараз зовсім ні до чого. Але чим ще пояснити свій стан, як не початком невідомої хвороби?

— Після довгої та напруженої роботи в саду, у мене сильно нили руки та ноги, — поділився Корнеліус. — Це з незвички. Адже я давно не займався садом. Будь-яке перенапруження, особливо у тому ремеслі, яке давно не практикував, виснажує і потребує часу на відновлення сил.

Садівник говорив про своє, але в його словах Каріна зненацька почула підказку. Адже вона теж сьогодні займалася ремеслом, яке давно не практикувала, вірніше взагалі ніколи раніше не практикувала — стихійною магією. Якщо припустити, що та моторошна раптова гроза — її рук справа, то очевидно, що це дійство її виснажило.

Усвідомивши, що жодної хвороби не передбачається, Каріна повеселішала. Відіспиться — і завтра буде свіжою та бадьорою. Завтра відповідальний день — свято з нагоди приїзду гранд-канцлера та турнір міст, а отже, і фінальний розпродаж фанатської атрибутики.

Чай з корицею мав чудодійний ефект. Каріна відчула, що сили повертаються. Поки що не настільки, щоб з'явилося бажання підвестися з ліжка, але хоча б у голові прояснилося. І першою думкою, яка прийшла в голову після прояснення свідомості, була: "милі крихітки!!!".