Розділ 16. Ажіотаж

Вілар завжди вважав корисним прогулятися містом у такому вигляді, в якому його ніхто не впізнає. Можна отримати багато цікавої інформації, яку по-іншому не здобути. Лише якщо змішатися з натовпом, можна відчути його настрій, лише якщо послухати ринкові суперечки та плітки візників, можна зрозуміти, чим живуть твої вірнопіддані.

Так робив його батько, так тепер робить і сам Вілар. На щастя, змінити зовнішність у магів з роду Лоїз не викликає труднощів. Їм під силу на деякий час візуально постаріти чи помолодшати. Потрібно лише спеціальне зілля, під впливом якого створюється необхідна ілюзія. Ніхто інший у Хортен-Фьорді, крім носіїв родової магії Лоїз, не здатний на таке.

Вілар крокував центральною вулицею Бйонсберга і порівнював життя, що вирувало довкола, зі столичним. У столиці він регулярно проводив подібні інспекції, а тут ходив у зміненому образі вперше. Бйонсберг — досить велике місто, центр торгівлі, відомий своїми магазинами, салонами та ярмарками.

На перший погляд, нічого, що відрізняло б городян від мешканців столиці, Вілар не помітив. Однак він приїхав сюди не просто так — не лише заради інспекції. Бйонсберг — головне місто володінь Торбіона, а у Вілара до нього з’явилися запитання.

Шпигуни, яких Вілар приставив наглядати за канцлером, доповіли йому, що ймовірно тому вдалося відшукати Каролайн. У всякому разі, в його замку нещодавно була помічена гостя. Вілар чекав на сигнал Торбіона про те, що втікачку вдалося спіймати, але минуло вже кілька днів, а жодних звісток не надходило. Можливо, канцлер відправив листа звичайною поштою, тому він ще не дійшов. Але чому ж він не вважав за потрібне послати гінця, щоб якомога швидше повідомити батька про знайдену дочку?

Було щось підозріле в тому, що Торбіон зволікає. Як би там не було, Вілар вирішив не чекати. Йому хотілося негайно переконатись, що Каролайн у замку канцлера. Вона потрібна йому терміново. Якщо О'отон знайде Егмунда, то Вілару необхідно буде виконати свою частину угоди.

— Пане, не бажаєте скористатися екіпажем? — візник, що чергував на розі вулиць, спробував привернути до себе увагу. — Усього за пів сфольдо доставлю вас у будь-який кінець міста.

Вілар відзначив, що кучери в Бйонсберзі не менш нав'язливі, ніж у столиці. А от ціни відрізняються. У столиці за свої послуги візники просять щонайменше один сфольдо. Впадала в очі і ще одна відмінність — на шиї у кучера була зав'язана яскрава хустка. Точнісінько таку саму Вілар щойно бачив у кількох городян. Не помітити їх було неможливо. Яскраві зелений і помаранчевий кольори впадали у вічі.

Вілар вирішив скористатися екіпажем.

— До ринкової площі, — розпорядився він, займаючи пасажирське сидіння.

У планах було купити невелику партію якогось ходового товару і вирушити у замок Торбіона. Там під виглядом роз'їзного торговця поговорити зі слугами і побачити тамтешню обстановку на власні очі.

Візник виявився любителем поговорити. Втім, вони всі такі. Він невтомно ділився останніми новинами і всі вони неодмінно зводилися до одного — до візиту у місто гранд-канцлера. Вілар почув на свою адресу кілька невтішних міцних слів. У столиці візники теж люблять злословити і теж переважно на адресу влади. При цьому лайки були наповнені благоговінням і повагою. А якщо перед тобою благоговіють навіть візники, можна вважати свою владу непорушною.

— Я чув, — кучер перейшов на тихий довірливий голос, ніби хотів розповісти якусь таємницю, відому лише йому, — гранд-канцлер під час свята зробить важливу заяву.

— Яку?

Жодних промов, окрім вітальних, Вілар не готував.

— Про свою дочку. Ходять чутки, що гранд-канцлер має позашлюбну дочку. Саме її він оголосить спадкоємицею, адже більше ніхто не вірить, що його син живий.

Такі самі чутки ходили й у столиці. Але поки Вілар не збирався робити жодних оголошень, тим більше тепер, коли з'явилася надія, що Егмунда буде знайдено.

— Що в тебе за хустка на шиї? — Вирішив змінити тему Вілар. Говорити з візником про сина не хотілося. — Такі ж самі я бачив і в інших городян.

— Завтра під час свята всі будуть у таких, — заявив той. — Це знак солідарності з нашим гранд-канцлером та командою нашого міста.

Нічого подібного столичним мешканцям на думку не спадало. Вілар звик до подарунків і знаків уваги від знаті — вони анітрохи його не зворушували. Але його приємно потішив спонтанний прояв народної любові.

— Де ти купив її?

— У салоні сестер Брінхілд.

— Відвези мене туди.

Вілар вирішив, що йому потрібна партія хусток. Саме із цим ходовим товаром він і поїде до замку Торбіона.

Каріна сама не чекала, який ажіотажний попит спровокує її атрибутика. Вже другий день поспіль вони з сестрами Брінхілд безперервно шили і продавали хустки, а охочих їх купити ставало тільки більше.

Якийсь жартівник пустив чутки, що безкоштовні напої та морозиво на святі пропонуватимуть лише тим, у кого на шиї буде хустка, і потік покупців виріс в рази. Щойно вона спростувала ці чутки, народилися нові — на каруселі пускатимуть лише тих, хто буде в хустках.

Як з'ясувалося пізніше, чутки поширювали конкуренти — ательє капелюхів. Вони підхопили ідею і теж зайнялися пошиттям хусток, а щоб збільшити потік покупців почали вигадувати і поширювати небилиці.

Як би там не було, працювати було весело, хоч і голова йшла обертом. З-під швейного мотора виходила хустка за хусткою.

— Люба, скільки в тебе вже готово? — запитала Мія. — Там прийшов торговець. Хоче купити невелику партію. Поговори з ним.

Каріна склала акуратним рядком кілька щойно пошитих хусток і вийшла з підсобки в хол.

Коли все йде надто добре, починає закрадатися підозра, що це ненадовго. Ось, наприклад, налагодилося у Каріни життя після розлучення — своє ательє, стабільний дохід, затишна квартира, і тут на тобі — одного злощасного дня ти втрачаєш усе, потрапляєш практично в безвихідь і доводиться починати життя з чистого аркуша. Закон всесвітньої несправедливості, він же закон підлості, в дії.