Розділ 10. Оплата послугою

Усю дорогу до маєтку Матильди Каріна була максимально зосереджена — запам'ятовувала маршрут, щоб не заблукати, коли завтра вранці пішки вирушить на роботу. Складнощів не виникло. На першому перехресті екіпаж повернув ліворуч, на наступному праворуч, а потім хвилин десять їхав не звертаючи, поки не дістався занедбаного скверу. Там у самій гущі і розташовувався маєток.

Каріну не відразу насторожило, що по мірі наближення до пункту призначення перехожих ставало все менше і менше. Але настав момент, коли вже не можна було не помітити, що вулиці геть спорожніли. Візник пригальмував на околиці скверу — всередину заїжджати відмовився, кинувши підозрілу фразу:

— Не збираюся потрапляти ЇМ на очі, пані. Вибачайте.

Щойно він отримав платню, одразу ж повернув назад. Каріна мала пройти крізь сквер до маєтку сама-самісінька. Чесно кажучи, було трохи моторошно, і, якби сквер не освітлювався кількома поодинокими ліхтарями, то навряд чи Каріна зважилася б блукати його занедбаними алеями. Їй теж не хотілося потрапляти ЇМ на очі. Тим більше, що вона й гадки не мала, хто ці таємничі ВОНИ.

Вона йшла, озираючись на всі боки. Складалося враження, що сквер ніхто не доглядав з самого моменту його заснування. Навколо повалені гілки та чагарники, яких ніколи не торкалися садові ножиці. Де-не-де рослинність пробилася прямо крізь мощені алейки. Але це півбіди. Найжахливіше Каріна побачила, коли підняла голову до неба. Звідусіль на неї дивилися сотні очей. О боже, кажани! Вони гронами звисали майже з кожної гілки.

Недоречно згадалося, що далеко не всі види кажанів харчуються нектаром, бувають і вампіри. Ця думка змусила галопом припустити до маєтку, який уже добре виднівся у просвіті між деревами.

Будівля виглядала так само занедбано, як і сквер, але часу розглядати її у Каріни не було. Їй було досить того, що в одному з вікон горіло світло, а значить, усередині хтось є. Стрімко злетівши по сходах ґанку, вона вдарила по металевій пластині важким мідним кільцем, прикріпленим до дверей. Звідкись Каріна знала, що цей пристрій замінює дверний дзвінок.

Звук вийшов дуже гучним. І як їй здалося, він сильно не сподобався крилатим мешканцям скверу. Каріна відчула, що за її спиною щось відбувається. Складалося враження, що вся зграя кровожерливих вампірів злетіла в повітря і мчить напасти на порушницю спокою. Вона виразно чула зловісний шум від змахів їхніх крил.

На щастя, хазяйка маєтку виявилася спритнішою. Двері перед гостею відчинилися.

— Доброго вечора, — коротко привіталася Каріна і, не чекаючи запрошення, заскочила всередину, швидко зачинивши за собою двері. Крилаті монстри залишилися зовні ні з чим.

— Вечір, і справді, добрий, — погодилася господиня. — Я вважаю добрим будь-який час доби, коли до мене приходять гості.

А недаремно модистки назвали Матильду своєрідною. Вона була немолода — глибоко за шістдесят, а може, й ще старша. І для свого віку виглядала дуже яскраво. Полум’яно-руде волосся, червоний атласний халат і намисто з великими намистинами в кілька рядів.

— Ходімо, люба, обговоримо деталі нашої угоди, — Матильда кивнула, запрошуючи слідувати за нею у вітальню.

— Угоди? — трохи злякалася Каріна. Схоже, її сплутали з кимось іншим.

— Ти ж прийшла орендувати житло?

— Так. Але як ви здогадалися?

— За останні тридцять років, якщо сюди хтось і заглядав, то лише в пошуках дешевого житла, — хрипко реготнула Матильда.

Воно й не дивно. Навряд чи хтось ризикнув би прогулятися алеями скверу просто від цікавості.

— Сідай, люба.

Каріні підсунули крісло. Воно виглядало вкрай ненадійним, тому вона обережно присіла на самий краєчок.

Поки господиня прилаштовувалась у сусіднє крісло, Каріна обвела поглядом вітальню. Обстановка справляла суперечливе враження. Всі меблі виглядали старими і абсолютно різносортними, але при цьому кожен предмет був особливим, у кожному відчувався свій характер.

— Що ж, обговоримо деталі, — бадьоро запропонувала Матильда. — На який час тобі потрібне житло?

Сказати по правді, після знайомства з мешканцями скверу, Каріна не була повністю впевнена, що хоче зняти тут кімнату. Як вона пробиратиметься з маєтку на роботу і назад під пильним поглядом крилатих вампірів?

— Я бачу, що нині ти не маєш великої суми, — продовжила Матильда, — тому не братиму з тебе плату за проживання.

Що, зовсім-зовсім? Думка про те, щоб все ж таки зупинитися тут, перестала здаватися такою жахливою. Ну, подумаєш, кажани. Каріна навчиться прослизати повз них непомітно, якось так, боком, боком…

— Замість грошей, візьму плату послугою. У мене є домашні улюбленці, треба за ними приглянути.

Кішечки, собачки, папуги? Так будь ласка. Каріна любить тварин, вона зовсім не проти годувати, купати, вигулювати — все, що завгодно.

— А де вони? Познайомите?

— Ти їх уже бачила, — усміхнулася Матильда, оголивши зуби, які через один були золоті.

— Ви про кажанів? – жахнулася Каріна.

— О так. У мене з дитинства жили кажани. Маю до них слабкість. Але в дитинстві я могла дозволити собі лише кілька десятків. Тепер же, коли стала спадкоємицею цього чудового місця, не відмовляю собі в задоволенні дати притулок усім, хто потребує моєї опіки.

А Каріна гадала, що скверу просто не пощастило стати місцем проживання зграї кажанів, але вона й подумати не могла, що їх там поселили навмисно. У земному світі їй доводилося чути історії про жалісливих стареньких, які прихистили у себе десятки котів, але Матильда перевершила їх усіх разом узятих.

— Я віддам маєток у твоє повне розпорядження на невизначений термін, якщо ти зобов'язуєшся доглядати моїх крихіток. Насамперед регулярно їх годувати.

— Кров'ю? — вирвалося в Каріни.

— Не зовсім, — Матильда ​​засміялася. — Я навчу тебе готувати їм їжу. То як, по руках?

Каріна перебувала у сумнівах. Відчуваючи, що гостя вагається, Матильда додала: