Розділ 9. Навіщо згадувати?

Зазвичай роботу з клієнтами Каріна починала з розпитування, для якого випадку потрібне вбрання. Чи це буде повсякденний костюм чи вечірня сукня, ансамбль для пляжного відпочинку чи щось тепле домашнє та затишне для холодних зимових вечорів. І лише потім починалася робота з підбором тканини, фасоном та деталями.

Але у випадку з двома дівчатами, яким на око років десять-дванадцять, справи були простіші. Каріна розуміла, що вони поки що не відвідують статусні прийоми та бали, і сукні їм потрібні, скоріше, для прогулянок парком та поїздок у гості на дитячі свята, а значить, мова про щось легке та миле.

Хазяйка ательє ще роздумувала, чи дозволяти Каріні взятися за замовлення, а вона вже почала діяти.

— Лузанно, — звернулася до дівчинки, яка виглядала старшою, — давай підберемо тобі тканину під колір очей.

— Сіро-блакитну? — зацікавилася та.

— Так, дивись, — наметане око Каріни вихопило з різноманіття тканин на стенді відріз світло-блакитного шовку в дрібну квіточку. Для дорослої модниці забарвлення, мабуть, надто легковажне, а для дитини — саме те, що треба.

Каріна сміливо, ніби вона тут господиня, зняла тканину зі стенда і приклала до старшої дівчинки. Модистки не висловили обурення. Мабуть, Лузанна і Мауріка так вимотали їх, що вони були не проти хоча б на якийсь час залишити юних вимогливих клієнток під опікою когось іншого.

— Чудово пасує до кольору очей, — винесла вердикт Каріна.

Дівчинці справді блакитний дуже личив. Хоча в її віці все личить.

— Мені подобається, — засяяла вона, провівши рукою по гладенькій поверхні тканини.

І тільки-но Лузанна схвалила вибір, до неї підскочила сестра.

— Хочу таку саму.

Молодші люблять копіювати старших. Каріна це давно помітила. За десять років роботи досвіду накопичилося багато найрізноманітнішого. У її ательє ходили одягатися іноді цілими сім'ями. І завдання часом ставили чимось подібні до того, з яким вона зіткнулася сьогодні. Якось прийшла клієнтка з трьома дітьми і спантеличила: "Нам для фотосесії потрібні однакові вбрання, щоб було зрозуміло, що ми одна родина, але нехай все буде різним, щоб не втрачалася індивідуальність".

Каріна тоді впоралася, але спочатку їй хотілося розвести руками і закотити очі так само, як це робили зараз модистки. А що вже казати про бідного батька.

— Хочеш точно таку ж, як у Лузанни? — уточнила Каріна у Мауріки.

— Так, — уперто кивнула маленька капризуля.

— Щоб теж була під колір очей? — конкретизувала Каріна.

— Так.

Очі у молодшої були сіро-зелені, тож погляд Каріни впав на ніжно-зелений шовк у дрібний горошок. Вона залишила блакитний відріз у руках Лузанни, а Мауріці вручила зелений. Та не знайшла, що заперечити. Каріна читала по обличчю весь спектр її нехитрих емоцій. Зажадати блакитну сукню? Але тоді у сестри буде під колір очей, а в неї не під колір. Ні, так не піде! Вона ж хотіла все, як у сестри! Значить, у неї теж має бути під колір очей, тобто зелена!

Старшеньку теж все влаштовувало. Адже тканина у молодшої була зовсім іншою.

— До дзеркала! — весело скомандувала Каріна.

Модистки, оцінивши її хитрість, відразу викотили на середину фойє величезне дзеркало на коліщатках. У дівчаток з'явилася можливість милуватися собою, то так, то так прикладаючи відрізи, і фантазувати, як виглядатимуть сукні.

Каріна допомагала їхнім фантазіям. Розповідала, якими деталями можна підкреслити індивідуальність кожної, при цьому використовувала той самий прийом, що і з підбором тканини. До обговорення підключилися обидві модистки, і вже за кілька хвилин замовлення було затверджено.

Задоволений батько залишив солідний аванс, розпрощався і пішов разом із дочками, а Каріна залишилася. У неї була надія, що хазяйки салону не заперечуватимуть, якщо вона повернеться до розмови про прийом на роботу. Але їй навіть не довелося виступати ініціатором розмови. Кароока модистка почала сама.

— Звідки у вас такий досвід спілкування із клієнтами? Ви кравчиня?

Їй Каріна ще про свій десятирічний стаж не розповідала. Лише її сестрі.

— Так, я добре знайома з кравецькою справою.

— Це помітно, — приєдналася до розмови та, яка всього півгодини тому озвучувала протилежне твердження. — Визнаю, люба, що була до тебе несправедлива. Міє, — звернулася вона до сестри, — схоже, ми знайшли помічницю.

Торбіон повертався у замок в порожній кареті. Щоразу, коли погляд опускався на протилежне сидіння, де мала б бути Каролайн, його охоплював гнів. Торбіон не знав, на кого більше сердився — на зухвале дівчисько чи на себе. Адже вона особливо й не приховувала, що збирається знову втекти. Йому варто було бути більш завбачливим.

Коли він зрозумів, що вона перехитрила його — втекла з-під самого носа, він насилу втримався, щоб не влаштувати лихвареві прочухана. Але старий скупердяй не винен у тому, що сталося. Він лише залишив її наодинці, щоб вона могла приміряти костюм. Але дівчисько і його обвело навколо пальця.

Торбіон хотів був опитати візників і торговців на площі — напевно, хтось бачив її і дав би підказку, де шукати. Проте залишив цю ідею. Почни він бурхливі пошуки, обов'язково пішов би поголос, а він не хотів давати приводу для нових чуток. Плітки і так приписують Каролайн багато всього.

Він і без того знайде дівчисько. Торбіон був упевнений, що його мудрий жовтоокий друг слідкує за нею і незабаром дасть йому знак. Торбіону пощастило мати такого надійного помічника. А колись він покладався лише на свій родовий артефакт. Цьому унікальному каменю під силу багато чого, якщо не все. Знайти за допомогою нього втікачку було б не важко. Але тепер у Торбіона його немає.

Він прикрив очі, згадуючи, як наказав найкращому ювеліру обрамити камінь золотом і підвісити на витончений ланцюжок, щоб вийшов кулон. Цей кулон він подарував тій, кого не може забути. Він сам надів їй його на шию.

Туга скувала груди від солодко-гіркого спогаду. Та мить була прекрасна. Але навіщо згадувати? Вона віддала перевагу свободі...