Розділ 7. Весь до ваших послуг

Торбіон, трохи подумавши, вирішив виконати прохання Каролайн — віддав наказ кучерові, щоб їхав на торгову площу. Це місце славилося лихварями. Вуличку, що прилягає до площі зі сходу, суцільно займали ломбарди та позикові крамниці.

Він і сам собі не зміг би пояснити, чому потурає дівчиськові. Спочатку погодився на поїздку в місто, хоча мав важливіші справи, тепер не став наполягати на більш розумному рішенні — навідатися в модний салон. Якщо гарненько приплатити, то модистки б розстаралися — вже за день привезли б у замок готове вбрання.

Дивно, що юна дочка гранд-канцлера віддала перевагу перспективі поритися в старому ношеному одязі замість того, щоб розжитися новим гардеробом. Вона зовсім не розпещена. Торбіон міг тільки здогадуватись, як їй жилося в Бассетсі. Якщо вірити чуткам, її виховувала тітка — любителька книг, яка ледве зводила кінці з кінцями. Подейкували, що вона була трохи не в собі — витратила багато сил, щоб відновити свій дар, якого в неї не стало в ранньому дитинстві. Коли зрозуміла, що їй це не вдасться, втратила інтерес до життя і перестала приділяти увагу турботі про племінницю — та була полишена на саму себе. Може, тому й виросла такою свавільною?

Сьогодні, коли мова зайшла про її втечу від батька, вона сказала фразу, яка вразила Торбіона. "Вільною людину робить не життєвий досвід і не обставини". Занадто сильні слова для юної діви. Але навіть не це його здивувало. Якось Торбіон уже чув схожу фразу — слово в слово. Її сказала та, кого він не міг забути. Сама ніжність і жіночність, вона була з виду такою покірною, але насправді теж любила свободу. І лише її…

І знову його думками заволоділо запитання: чому ці дві такі різні жінки такі невловимо схожі.

Кучер зупинив карету у каретному ряді біля торгової площі. Тут завжди багатолюдно. Від Торбіона не сховалося те, як уважно Каролайн вивчає все навколо. Думає скористатися ситуацією та втекти? Торбіон цього не виключав би. Але юна пройдисвітка може навіть не сподіватися перехитрити його.

— Ваша світлосте, приїхали, — він першим вийшов з карети. — Дозвольте, проведу.

Каріну вразив ломбард, в який її завів Торбіон. Величезне приміщення було суцільно заставлено вітринами та стелажами, на яких у безладді лежали тисячі всіляких предметів. Чого тут тільки не було: посуд, інструменти, картини та панно, канделябри та лампи, статуетки та фігурки всіх мастей, годинники, килими, скатертини, скрині, мабуть, з одягом та хутром і, певна річ, коштовності. А завідував усім цим крамом немолодий лихвар, який сидів за конторкою в кутку.

Побачивши відвідувачів, він зняв начеплену на праве око годинникову лупу, і піднявся назустріч. До речі, лупа в позолоченій оправі йому дуже личила. Без неї він став якимось невиразним і бляклим, хоч і мав високий зріст.

— Радий вітати дорогих гостей, — лихвар пройшовся чіпким поглядом по Каріні. Чомусь канцлер його не дуже зацікавив. Мабуть, лихварське чуття підказало йому, хто тут його клієнт, а хто супроводжує. Проте звернувся він саме до Торбіона: — Чим можу бути корисний, мій канцлере?

— Юну пані цікавлять вбрання…

Він ще не встиг закінчити речення, як лихвар послужливо підскочив до Каріни.

— Зрозуміло, я маю, що вам запропонувати. Родина Паулінаса повністю розорена і звезла мені практично весь гардероб своєї дочки. Чудова зелена сукня, обшита смарагдами, — він відкрив перед Каріною одну зі скринь. — Ваш розмір. Навіть підганяти не треба буде. Всього за сто п'ятдесят сфольдо.

Ну от, хоч якась перша інформація про місцеву грошову систему.

— Пелерина, оторочена соболем, для холодної погоди. Віддам за триста. Майже задарма, — лихвар почав діставати речі і розкладати їх на одному з прилавків. — А ось погляньте, чистий шовк і амборське мереживо, — ще одна сукня була вийнята зі скрині.

Професійний погляд Каріни оцінив запропоновані речі як занадто цяцькований несмак. Але до чужого монастиря, як відомо, зі своїм законом не сунься — може, це останній писк місцевої моди. Однак не в тому річ. Хоч вона поки не розбиралася в цінах, чуття підказувало: те, що лихвар назвав "майже задарма", насправді велика сума. Смарагди та хутра в будь-якому світі коштують недешево. Їй би щось простіше. І ще бажано практичніше. Скажімо, не сукню, а спідницю та блузку.

— Мене цікавить дорожній костюм, — конкретизувала запитання Каріна.

Вона ж не видала цим своїх планів на втечу? Адже Торбіон збирається везти її до якихось там гротів — ось нехай думає, що якраз для цієї поїздки Каріна і підбирає одяг.

Лихвар задумався, але ненадовго:

— Так, моя пані, я маю саме те, що вас цікавить. Ходімо, — він завів її в самий глиб крамниці.

Торбіон не пішов за ними. Роздивлявся якусь дрібничку на одній із полиць. Це був зручний момент, на який Каріна чекала.

— Чи можу я попросити вас про приватну розмову? — прошепотіла вона лихвареві.

Він ледь помітно кивнув, ніби заздалегідь знав, що Каріна звернеться до нього з подібним проханням:

— Весь до ваших послуг, моя пані.

— Я хотіла б залишити вам певну річ під заставу.

— Про що мова? — його очі спалахнули, наче у передчутті великої здобичі.

Каріна зиркнула на Торбіона. Той так і продовжував стояти біля одного зі стелажів спиною до неї і не міг бачити, що вона збиралася зробити.

Швидким рухом Каріна зняла кулон і показала лихварю, сподіваючись за його реакцією зрозуміти, наскільки цінною є прикраса. Очі господаря ломбарду неприродно розширилися, а обличчя стало блідим.

— Ви впевнені, що хочете залишити його під заставу? — спитав лихвар тремтячими губами.

У нього й руки тремтіли. Ох, схоже, кулон — дуже непроста річ.

— Впевнена.

Поки Каріна все одно жодного уявлення не мала, чим він особливий, і для неї нині користі з нього не було. А ось грошей вона сильно потребувала. Потім, можливо, вона розбереться, чим цінна її прикраса, ось тоді й викупить назад.