Розділ 5. Через три дні

Іноді потрібна інформація падає тобі в руки сама, навіть зусиль жодних прикладати не потрібно. Каріна стояла, спираючись на перила, і дивилася на водоспад, а в самої в голові крутилася думка: скільки в неї в запасі є часу, щоб втекти звідси. Втеча, цілком очевидно, буде справою непростою. Вона вже встигла помітити, що вся територія замку обнесена високою фортечною стіною і лише з боку річки та водоспаду немає рукотворних перешкод. Але це відкриття завдання не полегшувало, бо стрімка гірська річка — сама по собі нездоланна перешкода.

Каріна не сумнівалася, що все одно щось придумає, але добре було б знати дедлайн. Торбіон сказав, що має намір взяти її в поїздку до Валаайських гротів на великий місяць. А коли тут у них великий місяць?

Яскравий метелик сів на зап'ястя, де, до речі, вже не залишилося й сліду родової печатки, і відволік від думок. Його крила переливались усіма відтінками червоного і мимоволі приковували погляд.

— Червоний Вітрильник. Вони мешкають лише тут, на березі нашої Срібнянки, — пояснив Корнеліус, помітивши, що Каріна зацікавилася метеликом. — Цей красень трохи поспішив. Масове окрилення розпочнеться за три дні на великий місяць. Що тут буде! Вам не траплялося бачити їхні шлюбні танці?

— Ні, — усміхнулася Каріна.

Отак вона й дізналася, що в неї в запасі три дні. Замало, але могло бути й гірше.

— О, це незабутнє видовище! Ви будете вражені, моя пані, — пообіцяв садівник. — Вони з'являються ввечері, ніби нізвідки. Багато-багато тисяч. На кілька годин тут все стане червоним. Вони кружлятимуть цілу ніч, до світанку.

Уява Каріни швидко намалювала цю картину. Вечірнє небо ллє м'яке сяйво призахідного сонця. Піднімаєш голову — а над тобою кружляють тисячі червоних мерехтливих зірочок. Видовище зачаровує… Їй здалося, що колись вона таке вже бачила. Але де? У якійсь земній передачі про природу? У земному світі, напевно, є щось подібне.

Метелик розправив крила і злетів, щоб вирушити у своїх справах, ніби натякаючи, що й у Каріни немає часу на бездіяльність. Вона не може собі дозволити безтурботно милуватися місцевою красою.

— Ввечері навідаюся до вас у бібліотеку, — замість прощання Каріна призначила нову зустріч. — Проведете для мене екскурсію?

Корнеліус розплився в задоволеній усмішці:

— Буду невимовно радий, моя пані. Впевнений, ви знайдете собі книгу до душі.

Дорога назад, у свою кімнату, виявилася не такою простою. Каріна трохи заблукала в довгих порожніх коридорах замку. Лишалося тільки дивуватися, як їй вдалося так швидко, не замислюючись, знайти вихід, коли вона кинулася рятувати підлітка. Подейкують, що в стресовій ситуації у людини загострюється інтуїція. Мабуть, вона і допомогла, щоправда, раніше Каріна за собою жодних особливих інтуїтивних здібностей не помічала.

Зорієнтуватися у заплутаних лабіринтах замку допомогла Далія, яка, на щастя, зустрілася в одному з коридорів.

— Чого бажаєте, ваша світлосте? — запитала вона, коли провела до покоїв.

Взагалі-то, Каріна мала бажання. Смертельно хотілося прийняти гарячу ванну. В обителі послушниці обмиваються крижаною водою — таке собі задоволення. Але ж господар замку запевняв, що віддав слугам наказ виконувати будь-які побажання гості, то чому б не скористатися його гостинністю?

Далія кинулася виконувати прохання, не встигла Каріна його озвучити. І вже за півгодини витончену ємність з позолоченими ніжками принесли у кімнату і наповнили гарячою водою. Від допомоги слуг при прийнятті ванни Каріна відмовилася. Ще чого. Їй хотілося насолодитися банними процедурами на самоті.

Натираючи себе губкою, сплетеною з м'яких рослин, Каріна віддалася спогадам. Коли вона минулого разу починала з нуля, їй було важко, але все ж таки простіше, ніж зараз. Нехай вона і знаходилася в чужому місті, але хоча б у звичному світі. У неї не було ні даху над головою, ні грошей, але зате вона мала професію. Хоча професія й зараз нікуди не ділася. Досвідчені кравці потрібні скрізь.

Ця думка врятувала її у ті важкі часи. Каріна влаштувалася закрійницею в ательє, працювала у дві зміни, винайняла невелику кімнату. І життя потроху почало налагоджуватися. Чи можна повторити такий самий шлях у цьому світі? Поки що Каріна надто мало знала, щоб відповісти на це своє запитання.

Після банних процедур одягтися довелося у все ту ж довгу важку грубу чернечу сукню. Більше варіантів не було. Але саме відсутність змінного одягу подарувала Каріні ідею. Настільки чудову, що на її основі був одразу складений план дій.

Вона вирішила, що як тільки просушить волосся, негайно займеться його реалізацією. Каріну навіть не зупиняло, що для цього їй знадобиться Торбіон.

Коли волосся просохло, Каріна скрутила його в тугий вузол на потилиці — саме таку зачіску належало носити послушницям. Дотримуватися правил обителі більше не було потреби, але Каріна вирішила, що для реалізації свого плану краще виглядати строго.

Перед тим, як вийти з замку, вона перевірила вміст своєї суми. Всі дрібнички, які вона ретельно збирала, поки перебувала в обителі, були на місці. Туди ж відправився і шматочок мила, що залишився після банних процедур. Ще стане в нагоді. Тут у неї взагалі багато корисного. Але основним своїм скарбом зараз Каріна вважала те, що носила на шиї під сукнею — кулон.

Вона виявила його, коли вперше обмивалася в обителі. Тоді в неї ще не було остаточного розуміння того, що сталося — все ще нестерпно боліла голова і стояв туман перед очима. Вона відчувала таку сильну слабкість, що не була проти, щоб із обмиванням їй допомогли. Сестри зняли з неї одяг, але ніхто не наважився навіть торкнутися підвіски на її шиї. Так Каріна й здогадалася, що це дуже цінна річ.

Потім вона ретельно вивчила кулон і дійшла висновку, що ланцюжок зроблений з благородного металу, а огранований червоний камінь у вигляді ромба явно належить до дорогоцінних. Це єдина дорога річ, яка в неї зараз була. Вважатиме цю прикрасу стартовим капіталом, який дозволить протриматися перший час, коли вона втече і почне самостійне життя. Каріна сподівалася, що зможе знайти покупця, а ще краще, якщо вдасться закласти кулон у ломбард. Якщо їй вдасться налагодити життя, вона обов'язково викупить цю річ назад. Кулон Каріні подобався, не хотілося з ним розлучатися назавжди.