Розділ 2. Привідкриті таємниці

Очікування Каріни не справдилися. В тому сенсі, що магістр виявив до неї повну байдужість. Ковзнувши поглядом, він пройшов повз, щоб зайнятися послушницею, яка стояла ліворуч від неї.

То чому ж Каріні так пощастило?

За кілька хвилин ситуація прояснилася. Виявилося, що магістр не перевіряє послушниць поважного віку. Вони для нього не були цікаві — лише молоді. Каріна і Фредеріка змовницьки перезирнулися. Все-таки їхня хитрість вдалася!

До того часу, як магістр закінчив перевірку всіх молодих послушниць, з обителі повернулися двоє головорізів, яких ватажок посилав обшукувати келії.

— Нікого, — відзвітували вони. — Порожньо.

— Я ж казала вам, мій канцлере, що серед моїх підопічних немає тієї, кого ви шукаєте, — Фредеріка з гідністю подивилася на ватажка. — Тепер з вашого дозволу я скажу сестрам повернутися в келії для вечірньої молитви. У такий пізній час їм належить піднести тиху хвалу Всевишньому і віддатись нічному відпочинку.

Вона кивнула послушницям і ті, зітхнувши з полегшенням, покрокували до входу в обитель. Каріну теж не треба було двічі просити. Вона загубилася в натовпі. Однак не відмовила собі в задоволенні насамкінець ще раз кинути погляд на ватажка. Хотілося роздивитися на його самовпевненому обличчі тінь розчарування, що не вдалося знайти ту, кого шукав.

На жаль, розчарування не було. І, що дивно, їхні погляди зустрілися. Каріна швидко опустила очі. Їй не сподобалося, що м'язистий монстр виділив її з натовпу і проводжає поглядом.

Лише коли опинилася у своїй келії, вона відчула, що небезпека минула. Доказом тому був кінський тупіт, який ставав все більш глухим і віддаленим. Вчасно вони забралися. Каріна відчувала, що дія зілля закінчується. Шкіра на обличчі знову набувала пружності.

За кілька хвилин по обителі розтіклася звична тиша та спокій. Ніби нічого й не сталося. Каріна здогадувалася, що всі послушниці вчинили точнісінько, як веліла Фредеріка, — помолилися і лягли спати. Чи вдасться їм поринути у сон — це, звичайно, питання. Не часто тут трапляються потрясіння подібні сьогоднішньому. От і Каріна навряд чи засне. Хоча безсоння їй зараз на руку — хотілося обміркувати, як далі діяти. Її шукають, а вона й гадки не має хто і чому, а головне — як врятуватися від переслідувачів. Одного разу хитрість спрацювала, проте Каріна не сумнівалася, що той, кому вона потрібна, не заспокоїться.

Основною своєю бідою на даний момент вона вважала відсутність інформації. Але їй дуже пощастило — потенційне джерело інформації саме завітало до неї в особі тієї самої молоденької рожевощокої послушниці, яку Каріна подумки назвала "Поліною" через її зовнішню схожість з однією з майстринь ательє.

— Сестро, ти ще не спочиваєш? — прошепотіла несподівана гостя, тихенько постукавши у двері.

— Ні, — Каріна впустила її всередину.

— Мені так страшно, сестро, — схвильовано сказала вона. — Можна побути з тобою?

— Звичайно, — Каріна щільно зачинила за "Поліною" двері. Нічні посиденьки тут не вітаються. Не хотілося, щоб хтось став свідком порушення. — Сідай, — кивнула на ліжко.

Та прилаштувала на стіл огарок свічки, який принесла з собою, і акуратно сіла на ліжко.

— Чого ти боїшся, сестро? Вони вже поїхали, — підбадьорила Каріна, влаштовуючись поряд.

— Не за себе. За тебе, — голос "Поліни" зірвався.

Її тривога була щирою — Каріна це відчувала. Цікаво, лише "Поля" здогадується, що загін вершників приїжджав за Каріною чи вся обитель у курсі?

— Я знаю, що вони з тобою зроблять, якщо знайдуть, — палко видихнула "Поліна".

— Що?

Гостя не стала відповідати, лише подивилася великими очима, сповненими жаху. Мабуть, сприйняла питання як риторичне, вважаючи, що співрозмовниця сама знає на нього відповідь.

— Чому ти думаєш, що зі мною має статися щось погане? — м'яко спитала Каріна.

— Ваша світлосте, я знаю, хто ви. Знаю, чому ви ховаєтесь у нас.

Різкий перехід від звернення "сестра" до "ваша світлість" говорив про те, що "Поліні" справді багато чого відомо.

— Розкажи все, що знаєш, — сказала Каріна. І щоб прохання не звучало дивно, додала: — Мою історію переказують по-різному. Вона обросла чутками та домислами. Мені важливо знати, що тут в обителі думають про мене.

"Поліна" з розумінням кивнула і почала розповідь.

— Ви Крістена Лоїз Каролайн, чи не так? Позашлюбна дочка гранд-канцлера.

Останнє слово було вимовлено з таким благоговінням і придихом, що стало зрозуміло: гранд-канцлер — це хтось, хто займає один із найвищих щаблів у місцевій ієрархії влади. Щось на кшталт земного графа, герцога, а може, й короля?

— Ми всі тут вам дуже співчуваємо, — пристрасно і віддано промовила "Поліна". — Щодня невпинно молимося, щоб його люди вас не знайшли.

Що ж такого страшного задумав зробити з дочкою татко?

— Тут усі розуміють, чому ви втекли і ховаєтеся в обителі… — Поліна замовкла. Її очі наповнилися сльозами. — Ми всі гірко плакали, коли син гранд-канцлера безвісти зник. Мені здавалося, моє серце розірветься від туги, коли почали танути надії, що прекрасний Егмунд колись повернеться додому живим. Адже він такий юний! Ще не минула дванадцята зима з дня його народження, він ще не був окроплений і помазаний у спадкоємці, він ще стільки не бачив і не пізнав… Але, мабуть, такою була воля Всевишнього…

Ого, виходить, Каріна має єдинокровного брата? Точніше, мала. Що ж сталося з ним?

— Недруги гранд-канцлера почали злословити, що він втратив єдиного законного спадкоємця, а отже, час його володарювання добігає кінця. І ось тоді Хортен-Фьордом поповзли чутки, що Егмунд був не єдиною дитиною гранд-канцлера. Навіть до нашої скромної обителі дійшли плітки, що він має позашлюбну дочку.

"Поля" подивилася з таким співчуттям, ніби бути дочкою місцевого владики — страшне випробування.

— Коли ми довідалися про ваше існування, в обителі тільки й розмов було, кому вас сватають. Усі знали, що гранд-канцлер не тягтиме.