1.СВІТ СКЛЯНИХ ДЕРЕВ.

    Кабіна перенесення не нагадувала зореліт.Це була не велика світла кімната у науковому центрі Києва ,вистелена м'яким біо-покриттям,яке реагувало на пульс.-Готова,Лейла?- спитав Марк,тримаючи її за руку .Їхні долоні ще зберігали тепло звичайного,земного дотику.За кілька хвилин від цього тепла залишиться лише спогад,переведений у бінарний код і хвильові частоти. -Завжди готова,Марке,-усміхнулася вона-.Пам'ятай:ми не летимо.Ми перетікаемо.Нас чекає система TRAPPIST-5,і хтось або щось там точно дивиться на наше світло.Вони заплющили очі.Звуковий супровід зник.Земна гравітація розчинилася,Поступившись місцем невагомості чистої думки.Тіла Марка і Лейли розпалися на мільярди квантових імпульсів,що рушили крізь зоряний простір зі швидкістю,яка підкорялася законам не фізики,а взаємного тяжіння їхніх сердець.                                                                                         Перехід тривав стільки, скільке тривале один глибокий подих.Коли свідомість матеріалізувалась в екзотичному приймачі станції "Альфа-Кентавр"(форпості спостереження на краю рукава галактики),вони відчули дивне мерехтіння простору.Станція не мала твердих,металевих перегородок.Вона складалася з ущільненного світла та коллоній умовно розумних плазмоїдів.Тут зустрічалися дослідники з усіх куточків Ойкумени.Але Марка і Лейлу цікавило далі-туди,де ще ніколи не ступала нога жодної розумної істоти,у незвідані місця планети Амбер-4. -Сканери фіксують незвичайну активність у біосфері третьої планети системи,-повідомив їм голографічний куратор станції.Там немає наших станцій,немає машин.Але є якісь біоструктури допоки нам не відомі.                                   Амбер-4 зустріла їх тишею,що дзвеніла у вухах.Не було звичайного вітру чи шуму хвиль.Поверхня планети вкрита лісами з кристалічних дерев,які випускали м'яке бурштинове сяйво.Коріння цих дерев пронизувало кору планети і,здавалося,спілкувалися із самою її матерією.Марк і Лейла рухалися поверхнею у вигляді напівпрозорих біо-тіл,здатних взаємодіяти з місцевим середовищем."Дивись,Лейла,ці кристали резонують з імпульсами наших сердець.Вони ростуть,вони-вони нас слухають",-передав Марк Лейлі на ментальному рівні.Світло навколо них почало пульсувати в унісон з ритмами їхніх сердець.Дерева розкривали свої вершини,випускаючи в атмосферу тонкі волокна золотистого пилку,що складався у геометричні,чудернацькі фігури-цілі послання мовою світла.                                                                           З глибини кристалічного лісу з'явилася істота.Вона не мала очей чи кінцівок у земному розумінні.Це була енергетична субстанція що нагадувала мерехтливу медузу з  незрозумілої енергії або біо-плазми,яка паряла над землею.Істота випромінювала не звук,а цілі пакети спогадів і образів,які ми приймали телепатично.Марк відчув у своєму розумі теплі,приємні хвилі чужої присутності,спогади про багато тисячолітній спокій цього світу,про зірки що народжувалися і померали на їхньому небосхилі.-Вони називають себе Етеріями,-прошепотіла Лейла,чия свідомість почала гармоніювати з  енергетичним полем істоти.-Вони не мають індивідуального"Я".Вони-єдиний розум планети,що складається з мільярдів душ минулих поколінь.Етерій торкнувся свідомості Марка та Лейли.У цю мить земля під ними зникла.Вони побачили історію Всесвіту свідомістю істот,які ніколи не відали війни,руйнування чи машин.Вони знали лише гармонію існування свого виду разом із планетою.                                                                            У присутності чужого розуму межі між власним"Я"Марка і Лейли почали стиратися.Вони відчули що їхнє земне кохання-це не  біохімічна реакція,а частинка універсального квантового закону тяжіння,який змушує зірки обертатися навколо спільних центрів мас.-Ми шукали життя в інших світах,Лейло,-сказав Марк,тримаючи її енергетичний силует у нескінченному просторі Амбер-4.-А знайшли підтвердження того,що любов е головною силою еволюції усього Всесвіту.Їхні енергетичні поля злилися в єдиний спалах світла,що затьмарив сяйво навколишніх кристалічних дерев.Етерії навколо них запульсували в захваті, вітаючи народження нової форми свідомості-поєднання людської пристрасті та Вселенської гармонії. Повернення на землю було м'яким.Вони знову опинилися в білій кімнаті Київського наукового центру,тримаючись за руки,але тепер їхні очі дивилися на звичайні речі зовсім інакше.Лейла посміхнулася дивлячись у вікно,за яким шумів Дніпровський вітер.Наступного разу летемо далі?У галактику Андромеди?Марк кивнув,притиснувши її до себе,так кохана.Доки у Всесвіті є світло і життя,нам є кого любити і що відкривати.                     Галактика Андромеди — M31 — завжди вабила людство своєю величчю. Після успішної подорожі до Амбер-4, Марк та Лейла зрозуміли: вони більше не можуть задовольнятися вивченням лише свого рукава Чумацького Шляху. Андромеда кликала їх, наче великий магніт, наповнений загадками, невідомими формами життя та прадавніми енергіями, що існували ще до народження Сонця.                                                                Станція зв'язку на краю нашої галактики зафіксувала сигнал, який неможливо було розшифрувати звичайними методами. Це був модульований ритм, що збігався з частотою серцебиття Марка. Лейла, відчувши це відлуння, зрозуміла — це запрошення. Це була не радіохвиля, а квантовий "відбиток", залишений цивілізацією, яка шукала рівних собі в океані зірок.

— Вони чекають на нас, Марке, — сказала вона, дивлячись на зоряну карту, де Андромеда займала майже чверть небосхилу. — Але перехід через міжгалактичну порожнечу вимагає набагато більшої стабільності, ніж усе, що ми робили раніше.                                                                                        Стрибок виявився важчим, ніж вони очікували. Міжгалактична порожнеча —  відсутність зірок; це зона високого квантового тиску. Їхні біо-тіла почали втрачати цілісність, розриваючись на фрагменти під дією гравітаційних вихорів. Марк ледь утримував Лейлу, сплітаючи їхні свідомості у щільний вузол, щоб не загубитися у безкінечному "ніщо".