Розділ 1

Що може бути краще ніж у вихідний день спати до обіду, лежати у ліжку та замовити собі смачну їжу до хорошого фільму? А ось мій бос чомусь вирішив, що я просто мрію посеред ночі їхати на інший кінець країни, щоб допомогти йому з відкриттям нового кафе. Та прям все своє життя мріяла.

  - Ліє, ну ти скоро приїдеш? - В мене від цього питання за останні пару годин уже око смикається. І взагалі то мене мама нагородила прекрасним ім’ям Лілія. Дуже гарно, особливо коли я маю алергію на ці квіти.

- Вадиме Марковичу, я вам ще раз нагадую що мені їхати годин шість, три з яких ще навіть не пройшли. І чого ви так сполошилися. На дворі ще ніч, нікуди ваше кафе від вас не втече. А я смію вам нагадати можу і піти.

  - Так, Лія, не тисни на хвору мозоль. Я чудово пам'ятаю, на яких умовах ти в мене працюєш. Просто тиждень залишився до відкриття, а ще нічого не готове, ще й Катерина примудрилась зламати собі ногу в самий непідходящий момент. Чи не могла це через тиждень зробити?

  Так, як це вона раніше ще собі нічого не зламала. На таких підборах витончено можна лише сидіти, але ніяк не ходити.

  -Вадим Маркович, давайте я як приїду вас одразу наберу, а ви поспіть поки що. Все до швидкої зустрічі!

Та гарна нічка видалася. У голові була купа ідей та думок, починав вимальовуватися подальший план дій. Все як завжди, перевірити, що вже зробили, перевірити весь персонал, заспокоїти кілька разів шефа, дивитися, щоб постачальники все вчасно привезли. Як це вже набридло, щоразу одне й те саме. Цікаво, як довго я ще тут протримаюся? Десь місяць напевно, потім знову щось треба буде шукати. Як я втомилася. За десять років я змінила вже понад десять місць роботи. І якби через те, що я поганий співробітник, так ні. Згадала з чого все почалося. З першої роботи я пішла після довгих умовлянь свого вже колишнього на щастя хлопця, адже ми так мало бачимося через моє навчання і роботу. Потім було ще кілька місць, де я протрималася близько року, далі йшло звільнення за власним бажанням. І цьому завжди сприяло дві причини, або я розуміла, що отримала від цього місця вже все що могла і просто стою на місці в щоденній рутині, другою причиною як це не дивно були стосунки. Не пощастило мені з ними. То начальник не розуміє, чому це я до нього такого чарівного в ліжко не хочу стрибати, то напарник починає всіляко псувати життя після того, як я його відшила. І що вони у мені завжди знаходять? Зовнішність у мене звичайнісінька, брюнетка з блакитними очима, середньої статури без видатних форм і плюс до всього цього не найкращий характер. Зате життя у мене часто веселе. Один з моїх колишніх хлопців напозичав грошей у бандитів та зник і звичайно вони не придумали нічого кращого, ніж запитати про його місцезнаходження у мене. На своє виправдання можу сказати тільки те, що це була друга година ночі і я не спала вже кілька днів поспіль і мій мозок просто сприйняв їх як незначну перешкоду на шляху до теплого ліжка та довгоочікуваного відпочинку. Інакше я ніяк не можу пояснити чому коли з-за рогу вийшло три шафи мене це не те що не налякало, а взагалі ніяк не сприймалося. Що було далі, я досі не пам'ятаю. Коли мозок все ж таки вирішив зацікавитися чому ми ще не вдома я побачила як один сидить з розбитим носом, другий старанно присідає тримаючись за те місце, про яке в пристойному суспільстві не згадують, а третій баюкає руку і відходить не зводячи з мене напруженого погляду.

   - Та хлопці, а вам чого треба? І хто вас так встиг розфарбувати? Чи може швидку викликати? Давай подивлюся руку. Гей ти чого так сахаєшся, не хочеш так не показуй.

  - Н-так як відчував, що за ними потрібно доглядати, щоб не перестаралися, але щоб їх так зробила дівчинка ще не бачив - а ось володаря цього чудесного голосу я помітила тільки після того, як він заговорив. Але на відміну від інших він був цілий і здоровий.

  - То ти з ними так? А за що? - ну та інстинкт самозбереження у мене взагалі соня так що його немає сенсу навіть чекати

  - Гей мала ти що, знущаєшся? Це ти їх так чи забула? Дівчата воістину найнеймовірніші створіння.

  - По перших не такий вже й молодий чоловік, я ніяк не могла покалічити цих милих людей так як статура у нас дуже різна і я взагалі та дівчина яка дуже поспішає додому, а по друге навіщо мені це робити? - все ще нічого не зрозуміла я .

  - Шефе, вона ненормальна якась. У досьє, що ви нам дали не було попередження, що вона вміє так бити і носить кастет.

  Хм а й справді, тільки помітила, що чудове колечко яке я купила при нагоді разом з перцевим балончиком і ще кількома милими штучками, зараз виконує свою головну функцію. Хм, гарна річ, на вигляд просто велике кільце, а при потребі розкладається в міцний кастет, який був трохи в крові. Так, тепер зрозуміло, як у здорованя ніс розбився, але як це зробила не можу згадати.

  - А у вас на мене ще й досьє? І що там ще цікавого є? Дайте почитати.

- Може, краще підемо в машину і поговоримо там? - а голос у їхнього шефа нічого так.

  - Я краще відмовлюся від вашої пропозиції, дуже вже я втомилася сьогодні і все-таки хочу трохи поспати.

  - І все-таки я дуже прошу пройти в машину, а після розмови я відвезу тебе додому.

  - Знаєте, мене в дитинстві вчили в машину до незнайомих дядьків не сідає. Тож я краще й далі ніжками піду. Воно якось швидше буде, і точно безпечніше.

Ну та розмріялася, хто б мене відпустив.