Розділ 8

- О, ти прокинулась, чудово. Я приніс тобі речі та сніданок. У тебе є півгодини, щоб зібратися. Ванна за ось тими дверима. А потім ми перевіримо, яка саме в тебе магія та її рівень. І не роби такі великі очі, це не страшно і не боляче, - вивалив на мене тираду скоромовкою пан ректор і пішов собі.

Ось тобі й доброго ранку, Лія… Чи, може, краще вже подумки звертатися до себе новим ім’ям? Лілітрейн. Хм… Ліліт чи Трейн? Враховуючи, як мені подобалося читати книги про демонів, буде цікаво називати себе Ліліт.

Що він там казав про ванну? Не знаю, скільки часу я тут, але організм дуже хоче поділитися на частини: одна в ванну кімнату, а інша — їсти. Але довелося обирати лише один напрямок, і він вів у кімнатку за білими дверима. Та й природна цікавість теж голову підняла. Треба ж подивитися, які блага цивілізації тут є. Сподіваюся, там не нічний горщик і бочка з водою для миття.

Все виявилося доволі пристойним. Не така розкіш, як у наших квартирах, але подоба унітазу тут була. Щоправда, баку з кнопкою для змивання я так і не знайшла — якимось магічним чином усе зникло самостійно. Ванна була звичайнісінька, а от краника для ввімкнення води теж не було. Зате велика панель з відбитком руки. Ну, спробуємо... АЙЙЙ! Вода потекла зразу на голову! Добре, що хоча б не льодяна.

Так, а це що за баночки? Мені здається, дали лише пів години, за які ще треба встигнути поїсти, про що вже нагадує мій бідний шлунок. Але йому не звикати — з моїм минулим графіком поїсти було добре, якщо раз на день. Ой, це ж уже не моє тіло, тому краще не губити його з самого початку.

Жаль, що тут немає дзеркала. Страх як хочеться подивитися на себе. Зі спогадів я більш-менш пам’ятала, як виглядаю, але було відчуття, що ця дівчина не надто любила на себе дивитися. Єдине, що добре пам’ятаю і що вдалося самій побачити, — це руде волосся й якась нездорова худоба. Хоча чому я дивуюся? Ще зі свого світу пам’ятаю, як виглядали діти з сиротинців. Завжди намагалася хоча б на свята привозити їм щось смачненьке й потрібне. А потрібно було багато... Ось така я добра. Не знаю, як зі своїм графіком встигала ще й регулярно їздити по притулках для тварин.

Так, немає часу згадувати минуле. У мене тут їжа, яка дуже привабливо пахне, і на горизонті мало не найважливіший екзамен у житті. На Землі я часто зачитувалася книгами про магію, завжди мріяла, що вона в мене прокинеться. Як кажуть, від великого стресу. Але чи то організм у мене занадто стресостійкий попався, чи магія настільки міцно спала, що довелося піти в інший світ, аби її отримати.

Хм… здається, організм у мене сильно зголоднів. Настільки, що я з’їла все, навіть не відчувши, що саме їм. Ну гаразд, сподіваюся, наступного разу мене теж погодують чимось смачненьким.

- О, бачу, апетит у тебе хороший, це добре. Найчастіше саме так маги відновлюють свій резерв. А це означає, що магам можна не боятися набрати вагу, адже все йде на підтримку магічного резерву, а що залишається — прибирається фізичними вправами. До речі, для студентів вони є обов’язковими протягом усього навчання. Ну, раз ти вже готова, то прошу за мною в мій кабінет. Зазвичай студенти проходять перевірку перед вступними іспитами, але оскільки ми не знаємо, яка саме в тебе магія, перевіримо її зараз і разом побачимо твою направленість.

Кабінет виглядав так, як і належало ректорові академії, особливо якщо він мав гарний смак. Великий дубовий стіл, на якому, як не дивно, панував майже ідеальний порядок. Велике крісло під стать столу. Навпроти — два крісла для відвідувачів, але з настільки прямою спинкою, що за кілька хвилин сидіння хотілося швидше втекти. Всю стіну займала величезна шафа з книгами, один вигляд яких давав зрозуміти, що ти перед ними — піщинка. З іншого боку стояв зручний диванчик зі столиком, на якому лежала скляна куля — на вигляд така ж, як у наших псевдоворожок.

- Сідай сюди, - показав чоловік на диван. - Розслабся і не переживай. Магія в тебе точно є, я це і так бачу. Ми лише перевіримо стихію та направлення. Візьми кулю в обидві руки, закрий очі й подумай про щось хороше.

Я зробила все, як мені казали. Як тільки заплющила очі, переді мною пронеслися картинки щасливих дітей із сиротинців, які чемно чекали, поки їм роздадуть подарунки. Песики, що лащилися до рук і просили побільше смачненького. Постійні клієнти, які приходили саме в мою зміну, бо, як вони казали: «З такою кавою можна і гори звернути, а з хорошою компанією — і душею відпочити». Ех… як же вони тепер без мене?

- Лілі, можеш відкривати очі.

Ох, краще б не відкривала. Куля світилася різними кольорами. Але що це означає?

-Ну дивись, - виявляється, своє питання я сказала вголос, - кожна стихія має свій колір. І, як ти бачиш, у тебе присутні вони всі. Деякі проявлені сильніше. У попередньої власниці цього тіла, наскільки мені відомо, був лише вогонь, і він у тебе теж є. Це значно спростить нам легенду. Інші стихії часто прокидаються згодом або можуть взагалі проявитися лише в нащадках. Але твої, як не дивно, всі активні — просто знаходяться в різних стадіях, і це дуже добре. У тебе буде час опанувати кожну з них окремо. Також бачиш ці зірочки, що кружляють довкола кулі? Це дар ясновидіння. Вони маленькі й не надто яскраві, а це означає, що далеке майбутнє ти бачити не будеш, але матимеш хорошу інтуїцію й, можливо, пророчі сни. Дару менталістики, цілительства та некромантії в тебе немає. Але з такими початковими даними ти можеш іти на бойовий факультет, алхімію, артефакторику або стихійну магію.

- Стихійну магію? Я не пам’ятаю, щоб у вас був такий факультет.

- Його і не має, принаймні поки що. Це буде новий факультет з цього навчального року. В міністерстві вирішили, що навчати бойовиків, звісно, добре, але непогано було б мати ще й мага для цивільного життя, який би міг не тільки робити якісь побутові речі. Так, зі стихіями ми вже визначилися, тепер давай подивимося, чого варта кожна стихія окремо. Поклади назад руки на кулю і зосередься на одній стихії, думай про неї, уяви, як вона тебе огортає.