Епілог

— Крістіно! – гримнув голос Макса, ледь не вибивши двері зали, де проходили зібрання агенти в магазині замаскованому під відеопрокат.

— Вона з Сашком, вже рушили на завдання! – швидко відповів один із агентів, навіть не намагаючись підвестися.

— Хто дав дозвіл?! – рикнув Макс.

Не чекаючи пояснень, він рвонув через потаємні двері, які відділяли оперативний зал від самого магазину, що був більше прикриттям, ніж бізнесом.

— Євген, де Крістіна?

Женька, що сидів за стійкою, розслаблено обернувся на вихід, немов він щойно не перевіряв бойові коди. Там, у цей момент я, весело щось розповідаючи Араксасу, передавала йому свій плеєр, і тієї ж секунди Макс, наче отримав заряд електрики, з полегшенням видихнув.

Він швидко підійшов до нас, погляд блищав небезпечно.

— Завдання скасоване!

Ми з Араксасом синхронно розвернулися на голос шефа.

— Чому? Ми ж тільки-но отримали протокол затримання з головного офісу? – запитала я, зовсім не збентежився блиском в очах шефа, вже звикла бачити цей блиск при зовсім інших обставинах. Я навіть ледь помітно посміхнулася.

— Я так і знав… Ти останні дані перевірила? – з натиском запитав Макс, стискаючи в руках планшет із зашифрованими схемами сигналів.

Я швидко дістала комунікатор. Дійсно, прибуло два протоколи, а не один. Але переглянути їх без доступу зі свого персонального профілю я не могла з комунікатора. Треба повертатись до робочого місця.

— Отож, бо й воно, — глипнув Макс на мене з відтінком невдоволення. — Всі вільні агенти відправляться на це завдання.

— Що сталося? Що в другому протоколі? — я майже бігом покрокувала за ним до потаємної зали зібрань, де світло голограм від панелей відбивалося у стінах.

— А те, що з’явилися докази, що наш підозрюваний може бути тим самим, хто минулого разу ледь не знищив головний офіс за допомогою фітоморфів, — різко кинув Макс.

Я різко закрила рота, щоб не вимовити ім’я найнебезпечнішого ворога Контори.

— Нарешті! — вирвалося з мене, мов іскра.

— Що «нарешті»? — здивовано озирнувся Макс.

— Нарешті ми його зловимо. Я чекала цього півроку… і ось нарешті зачіпка.

— Не будь така самонадіяна. І взагалі, залишайся на базі координувати рухи, — гостро зреагував Макс.

— Максиме Федо-Ровичу, як шеф саме ви повинні залишитись та координувати рухи команди, — заговорила я вже без стриманості, зупинившись просто напроти нього.

— Я відправлюсь на завдання з усіма. Саме я відповідальний за цю операцію і людей, — Макс підняв на мене погляд, різкий і непохитний.

— А давайте так, щоб ніхто не ображався, — втрутився Женька, обводячи нас поглядом. — На базі залишусь я. А ви разом відправляйтеся на завдання.

Ми синхронно глянули на нього.
— Супер, — відповіла я.

— Не протестую, — майже одночасно додав Макс. — Я за спорядженням. Через три хвилини всі мають бути на інструктажі.

Ми ще не раз отримували подібні протоколи, але кожного разу наш ворог умудрявся вислизнути. Але одного разу ми обов’язково впіймаємо його. Пригоди Міжпросторового Контролю ще не закінчились — попереду нові рубежі, а невдовзі ми опинимося на порозі двох століть, де для нас відкриються інші горизонти й технології.

Макс, як і обіцяв, залишався найприскіпливішим шефом, але вдома я завжди відігравалася на ньому — і він, звісно, не протестував.