9 Розділ

— Я вже на всі запитання відповів, — заговорив Скрмин, і голос його тріснув, ніби він намагався випровадити небажаних гостей, прикидаючись доброзичливим. — Не знаю, чим ще можу допомогти...

Його пурпурного відтінку щупальця синхронно повторювали невпевнені жести, а голос став надто тонким, мов би сам повітря боявся прорізати.

— Скрмине, надайте Конторі ваш реєстраційний номер, — спокійно наказала я. — Максим Федорович має перевірити його в базі.

Макс зиркнув на мене з легкою підозрою, але промовчав і кивнув. Я тим часом повільно оглядала крамничку.

Майже нічого не змінилося. Ті ж напівпорожні полиці, ті ж запахи й скрип підлоги. Хіба що акваріуми стали повнішими — води в них додали, і всяких клякс з мушлями побільшало. Асортимент теж наче зріс. Щось тут таки рухалося, всупереч загальному занепаду.

— Крістіна, що ми шукаємо? — запитав Макс, гортаючи вже відкритий файл на власника Мушлі. Його голос лунав трохи глухо — простір був заставлений товаром.

— Коли були останні міжпланетні поставки? — відповіла я з готовністю, не спиняючись, пройшовши вглиб магазину. Повітря тут пахло сіллю, старими мушлями і чимось невловимо металевим. Араксас рухався за мною, майже впритул, нагадавши мені, як це колись робив Женька — лиш ця тінь була значно масивнішою, і холод від неї відчувався не тільки за спиною, а ніби в легенях.

— Так. Остання — два дні тому, — повідомив Макс, пробігаючи очима дані. Його голос злегка напружився.
— Звичайна поставка, яку я очікував, чергове надходження, поповнення асортименту, — поспішно пояснював Скрмин, притискаючи свої пальці до краю прилавку, немов шукаючи там опори. Дві пари його щупалець, оздоблених майже невидимими присосками, тремтіли в унісон із його словами. Пурпурова, з фіолетовим відливом шкіра під тонким освітленням салону виглядала майже вологістю. Сплюснута голова нервово смикалась, щойно я зробила крок ближче.

— Отже, наступний день після вибуху, — підсумувала я. — Вчинемо так, Скрмине. Або ти сам у всьому зізнаєшся, або ми зараз перевіримо, скільки часу твій вантаж перебував на митному міжпланетному кордоні. Звіримо його з усіма іншими твоїми поставками. Все до деталей. Якщо знайдемо хоча б одну зачіпку — занесемо тебе до списку підозрілих. І ти чудово знаєш, як важко з нього вибратись і наскільки затяжний цей бюрократичний процес. Це роки паперової тяганини. За цей час весь твій бізнес не раз встигне прогоріти.

— Крістіно, я клянусь, я лише чув, що щось є під землею! Я ж сам тобі підказку дав! Пам’ятаєш?! — Але більше нічого не знаю. Зовсім нічого! — фіолетовий відтінок шкірного покриву Скрмина раптово зблід, набувши синюватого тону, мов система терморегуляції його виду дала збій. Макс різко підвів очі, спостерігаючи за свідком так, ніби сканував його на теплову карту емоцій. Я тим часом обійшла стійку крамниці. Полички були заставлені товарами: сушені морські вушка, щось схоже на кристалізовані медузячі пелюстки, і безліч іншого, назви чого я навіть не знала. В повітрі витав солонувато-металевий аромат, притаманний їх виду.

Деякі пакунки були загорнуті в тонку фольгу, що ворушилась від найменшого подиху повітря. Я сперлась одними пальцями на прилавок та напружено посміхнулась без тіні дружелюбності, одними нубами.
— Ти не зрозумів. Я вже знаю, що ти у курсі того, що коїлось під вашим ринком. Моє питання інше: хто прискорив твою міжпланетну поставку, і головне — за які послуги?
Я поглянула на прибульця різко, майже безжально. Я знала — мене він не боїться, але боявся ресурсів Контори. Він добре знав, на що здатен один розлючений агент. І боявся наслідків.
Його очі смикнулися до зачиненої комори. Моментально. Не треба було більше жодного запитання. Я не стала чекати дозволу чи продовжувати допит — просто кинулась до дверей.
Спроба вибити виявилася марною — під її поверхнею спалахнув глухий розряд, типовий для локальної броні з нанофазового сплаву. Я відступила й коротко кивнула на Араксаса:

— Саша, вибивай їх.

Він навіть не спробував сперечатися. Жодного згадування про протокол. Лише Макс, зітхнувши, приклав руку до чола і закотив очі.

Двері відлетіли в сторону і здалось Араксас навіть не напружився заради цього.

В коморі — тиша. Лише банки, ящики, пакувальний папір. Усе звичайне, без натяку на аномалії.

Але я не могла здатися.

Мене вже чекав Макс — руки схрещені на грудях, погляд іронічний, майже змучений. Але я не зважала. Проповзла підлогою, обмацуючи кожну деталь — полиці, стіни, краї ящиків. Навіть увімкнула сканер, попри те, що заряд був на межі. Все — марно. Нічого.

Але я знала: вийти звідси без жодного доказу — означало втратити контроль і останню зачіпку.

Схилилась до підлоги, зазираючи в кожен закуток, поки не знайшла зім’ятий папірець. Розгорнула його з переможним виглядом, обережно тримаючи між пальцями, й вийшла з комори, не приховуючи задоволення.
— Я мала рацію. Скрмине, ви затримані Конторою Міжпросторового Контролю до з’ясування обставин.

Макс підвів брову — з викликом, з нетерпінням чекаючи пояснень. Я розгорнула бланк перед ним, показала вміст, а потім передала Арксасу:
— Долучи це до доказів і внеси до бази.

— Це наш офіційний бланк з печаткою, — промимрив Макс. — Але цього недостатньо, щоби…

— Достатньо! — відрізала я рішуче. — Коли проведуть експертизу, то знайдуть залишки слизу Лізки. Від її ДНК-матеріалу не так легко позбутися. Я віддала цей бланк Євгену одразу перед входом до прибульського ринку, щоби він відзвітував у Конторі. І він ніяк не міг тут з’явитись випадково. А це означає, що Євгена тримали саме тут — у цій коморі.

Погляд Макса затверд, перетворившись на крижане свердло. Він перевів його на Скрмина. Той, здавалося, втратив залишки впевненості — втис голову в плечі та мимоволі відступив назад, піднявши руки, мов у спробі захиститися від невидимого вироку.

— Я приведу спеціалістів. Хай все тут розкладуть на атоми, — кинув Макс, рішуче прямувавши до виходу. В його голосі гуділи сталеві нотки командувача. — Крісті, не зводь з нього очей, — додав, обертаючись через плече.