Розділ 2. Ефект доміно: кулуарні махінації та пророцтва, які влада проігнорувала

Передвісники бурі: за лаштунками 2007 року

Міжнародний крах 2008 року не став несподіванкою для тих, хто вмів рахувати реальні цифри, а не вірити звітам рейтингових агентств. Процес системного знищення фінансового ринку було запущено задовго до падіння банку Lehman Brothers, і перші тріщини пішли по стінах «концтабору» ще у 2007 році.

Усе почалося з іпотечного ринку США. Роками банкіри видавали кредити на житло людям, які не мали стабільного доходу, роботи чи активів (так звані кредити NINJA — No Income, No Job, no Assets). Ці ризиковані борги пакувалися у складні фінансові деривативи (CDO) і перепродавалися по всьому світу як найнадійніші цінні папери.

У 2007 році ця піраміда почала сипатися:

• Лютий–березень 2007: Хвиля дефолтів за іпотечними кредитами змусила понад 25 великих іпотечних компаній оголосити про банкрутство.

• Червень 2007: Інвестиційний гігант Bear Stearns заморозив два своїх хедж-фонди, які були повністю забиті «сміттєвими» іпотечними паперами. Це став перший офіційний сигнал для світової еліти: грошей більше немає.

• Август 2007: Французький банк BNP Paribas заблокував виплати за трьоми своїми великими фондами, визнавши, що не може оцінити вартість активів через «повне зникнення ліквідності».

Глобальна фінансова система вже тоді перебувала в стані клінічної смерті, але кулуарні гравці та регулятори (зокрема Федеральна резервна система США на чолі з Беном Бернанке) продовжували заспокоювати світ, заявляючи, що «проблеми іпотечного ринку локалізовані».

Пророки у пустелі: наукові статті, які попереджали про крах

Mainstream-економісти та світові уряди запевняли, що ніхто не міг передбачити катастрофу такого масштабу. Це була перша велика брехня. Незалежні вчені та аналітики детально описували майбутній колапс у своїх наукових працях, але їхні голоси свідомо глушилися глобалістськими медіа.

Ось ключові наукові фігури та їхні праці, які передбачили крах:

1. Рагурам Раджан — «Чи зробив фінансовий розвиток світ більш ризикованим?» (2005)

У 2005 році Рагурам Раджан (на той час головний економіст МВФ, а пізніше голова Центробанку Індії) виступив на престижній щорічній конференції банкірів у Джексон-Гоулі. Перед аудиторією, де сидів сам Алан Грінспен (ексголова ФРС), Раджан презентував дослідження «Has Financial Development Made the World Riskier?».

У цій статті він прямо заявив, що новітні фінансові інструменти та деривативи не розподіляють ризики, як запевняють банки, а концентрують їх. Раджан попередив, що банки женуться за короткостроковими бонусами, заганяючи систему у катастрофічну кризу ліквідності, яка може паралізувати весь світ. Тоді банкіри підняли його на сміх, назвавши «луддитом», але лише через два роки кожне його слово стало страшною реальністю.

2. Нуріель Рубіні — 12 кроків до системного розпаду (2006–2008)

Професор Нью-Йоркського університету Нуріель Рубіні, який отримав прізвисько «Доктор Дум», у вересні 2006 року під час виступу в Міжнародному валютному фонді чітко розписав хронологію майбутнього колапсу.

Пізніше, на початку 2008 року, він опублікував свою знамениту аналітичну працю «The Rising Risk of a Systemic Financial Meltdown: The 12 Steps to Financial Disaster» («Зростаючий ризик системного фінансового краху: 12 кроків до фінансової катастрофи»). Рубіні покроково описав, як падіння цін на житло в США викличе шок у банківській сфері, паралізує «тіньову» банківську систему і призведе до того, що один або два найбільших світових брокери-дилери збанкрутують і підуть на дно. Саме так і сталося з Bear Stearns та Lehman Brothers.

3. Енн Петтіфор — «Прийдешня боргова криза Першого світу» (2006)

Британська економістка Енн Петтіфор випустила книгу-дослідження «The Coming First World Debt Crisis». На відміну від більшості колег, вона фокусувалася не на державних фінансах, а на приватному секторі.

Петтіфор математично довела, що рівень приватних боргів західного суспільства став абсолютно катастрофічним і неутримуваним. Вона відкрито звинуватила Федеральну резервну систему США та провідні банки у тому, що вони свідомо створили таку структуру, яка заохочує людей брати кредити, які ті ніколи не зможуть повернути. Вона попереджала, що цей пузир лопне і завдасть колосального болю мільйонам звичайних, ні в чому не винних громадян.

4. Стів Кін — Аналіз балансів та приватного боргу

Австралійський економіст Стів Кін використовував власні математичні моделі, які повністю відрізнялися від класичних урядових шаблонів. Головна помилка офіційної науки полягала в тому, що їхні моделі взагалі ігнорували банки та приватний борг, вважаючи гроші просто «нейтральною вуаллю».

Кін почав бити на сполох ще у грудні 2005 року, доводячи, що коли накопичення приватного боргу відносно ВВП досягає критичної межі, а темпи кредитування починають сповільнюватися, економіка втрачає основне джерело попиту і миттєво обвалюється. Його розрахунки показали, що точка неповернення буде пройдена саме у 2007 році.

2008 рік: Кулуарні махінації та «Ефект доміно»

Коли приховувати труп фінансової системи в шафі стало неможливо, у вересні 2008 року було запущено контрольований «ефект доміно».

15 вересня 2008 року урядові структури США демонстративно дозволили збанкрутувати інвестиційному банку Lehman Brothers. Це було зроблено кулуарно: іншим гігантам (на кшталт Goldman Sachs чи JPMorgan) допомогли, а Lehman зробили сакральною жертвою, щоб викликати шок і паніку на ринках.

Навіщо це було потрібно глобалістам? Паніка розв’язала їм руки. Створивши штучний всесвітній хаос, архітектори системи прийшли до конгресів та урядів із ультиматумом: «Або ви виділяєте трильйони доларів з бюджету на порятунок наших приватних банків, або світова економіка помре».