10

Невисокий огрядний чоловічок непримітної зовнішності з густою сивою чуприною на голові, в формі українського поліцейського, не йняв віри в щойно почуте. Такого просто не могло бути. Таке взагалі видавалося повним безглуздям і абсолютною нісенітницею. Однак те що трапилося було чистісінькою правдою, а розповідь цього заробітчанина-пройдисвіта лише доповнювала та прояснювала деякі аспекти цієї неймовірної міжнародної афери, яку йому доводилося тепер розплутувати.

Всього що сталося огрядний чоловічок й сам до пуття не знав. Він міг тільки припускати та здогадуватися як розгорталися події. Не викликало сумнівів в тому що легендарний мсьє Жак був дійсно героїчним воякою, і безумовно мусів мати впливових друзів у вищих ешелонах влади своєї країни. Інакше як пояснити той факт, що у своїх настирливих спробах розшукати та повернути дорого українського друга старий легіонер дійшов аж до самого президента республіки?

Саме в ці дні проводилися надзвичайно важливі перемовини між керівництвом України та Франції. Тема – традиційна, черговий кредит. Домовленостей було майже досягнуто, залишалося лиш підписати остаточні документи. Та напередодні цієї знаменної події, французький президент у приватній розмові зі своїм українським колегою, ненав’язливо поцікавився чи не погодився би той зробити йому одну люб’язність. Мовляв мешкає у місті Борислав такий собі мсьє Базіліо, у котрого виникли якісь надзвичайно серйозні сімейні проблеми, і за якого дуже клопочеться один з його героїчних ветеранів. Український президент натяк-прохання свого французького колеги зрозумів з півслова. Щиросердно всміхнувшись, він сказав що дуже добре знає мсьє Базіліо, то є в Україні надзвичайно шанований чоловік, і він, як президент, особисто посприяє вирішенню всіх його сімейних проблем.

Звісно ніякого мсьє Базіліо український президент не знав, та й не дуже був в курсі де знаходиться той Борислав. Однак викликав до себе керівника однієї надзвичайно серйозної і не менш відповідальної державної установи, й вже без всякого усміху доручив йому розібратися в чому ж тут справа. А щоб тому керівникові було зрозуміло всю важливість свого доручення додав, що від домовленості з французами залежить доля всієї Вітчизни, бо скарбниця країни практично порожня, зарплати і пенсії виплачувати нічим, а це загрожує не лише падінням президентського рейтингу, але й не виключено що й черговим Майданом.

В свою чергу, начальник серйозної і відповідальної установи взагалі не церемонився, коли віддавав наказ своєму підлеглому, цьому огрядному чоловікові, з непримітною зовнішністю, вирішити в найкоротші терміни таку несподівану проблему. І вмить закрутилися коліщата державного механізму розшукуючи мало кому відомого мсьє Базіліо, який виявився простим заробітчанином зі звичайним іменем Василь. І вже за лічені години бідолаху віднайшли в якомусь дешевому генделику та силоміць притягнули сюди на допит. І огрядний чоловік з сивою чуприною на голові, у формі поліцейського лейтенанта, хоча й не був поліцейським і звання мав значно вище, примчав гелікоптером зі столиці щоб власноруч провести перше дізнання. 

Почута історія спантеличила і вразила одночасно чоловіка з непримітною зовнішністю. Він вже навіть подумав чи не зробити б цього Василя позаштатним працівником свого відомства, щоб втерти носа своєму давньому приятелеві, котрий працював у конкуруючій важливій і дуже таємній державній службі. Та в останню мить зупинився, бо щось підказувало йому, що проблем від цього афериста буде значно більше ніж можливої користі. А тому вирішив зосередитися на вирішенні поставленого завдання й суворо запитав допитуваного:

– А ви знаєте, що ваш французький приятель з нетерпіння чекає на ваш приїзд?

– Знаю, – не забарився з відповіддю похнюплений заробітчанин. – Дзвонив і звав мене неодноразово. Тільки я не повернуся туди.

– Чому? – спересердя крекнув чоловік з поважної державної установи.

– А яким чином це зробити? – щиро здивувався Василь. – Руслана не хоче мене навіть бачити, і що я скажу мсьє Жаку коли появлюся сам-один без своєї дружини? Та й не хочу нікуди я їхати без неї, бо кохаю понад усе й боюся втратити коли знову подамся на чужину.

– То вона чого так комизиться? – не стримався чоловік з сивою чуприною на голові.

– Мені звідки це знати? – сумно зітхнув Василь і в’їдливо додав. – Може самі в неї про це й запитайте.

– І спитаю, – невдоволено буркнув чоловік у формі молодшого лейтенанта поліції. Подумки він похвалив себе за професійну завбачливість. Ще летячи у цей провінційний Борислав, і в дорозі вивчаючи попередньо зібрані матеріали, звернув увагу на супутницю призвідника цієї неймовірної ситуації, таку собі Руслану з Коломиї. Інтуїтивно відчуваючи що жінка може для чогось знадобитися наказав підлеглим віднайти та доставити і її для розмови.

Не помилився. Знадобилася. Зараз знаходилася в сусідньому кабінеті й допитувалася його помічником. Чоловік з непримітною зовнішністю й собі вирішив серйозно поспілкуватися з цією вередливою пані. Спершу швидко пробігся очима по стенограмі бесіди яку вже провели його старанні підлеглі. Відповіді жінки практично нічим не різнилися від того що тільки-но розповів її спільник, за винятком хіба що деяких пікантних дрібничок.

Сама допитувана примостилася на краєчку крісла, з запухлими від сліз очима і раз у раз тихо схлипувала. Вирішивши, що з такою особою панькатися не варто, столичний чиновник як то кажуть, взяв відразу бика за рога.

– Хто вам такий Василь Микитюк? – грізно запитав він.