8

Неначе змовившись, я з Русланою тактовно оминали, в розмовах, все те, що трапилося на виноградному полі. Згодом події цього дня якось самі собою трохи призабулися, бо всілякої повсякденної роботи на мою голову відтоді звалилося чимало. Виявилося, що вирощування винограду доволі серйозна та клопітка справа, і працювати біля пророслих саджанців доводиться щодень, від світанку й до самого заходу сонця.

Ввечері, хоч і був втомлений, та все не зраджував традиції й сідав за партію преферансу з добрим французьким приятелем. Не скажу що мсьє Жак був людиною надто азартною, однак жилку гравця він безумовно мав. Якщо для мене карти були лише своєрідним способом розслабитися, то мій партнер сприймав доволі серйозно все що діялося за гральним столом. Навіть мав нехитрий спосіб вгамовувати свої розбурхані емоції при програшах. В таких випадках, як я помітив, чоловік частенько, щоб заспокоїти собі нерви, переводив нашу бесіду на якусь відсторонену, не причетну до гри, тему.

Одна з таких розмов якось зачепила безпосередньо мене й Руслану. Відбулася вона десь наприкінці літа. Ми в той раз засиділися з картами до доволі пізньої години. Мсьє Жаку фатально не щастило, і він програвав з розгромним рахунком, без будь-якого реального шансу хоч трішки поліпшити своє незавидне становище. Вже вкотре сердито тасуючи колоду, він невдоволено попихкував улюбленою сигарою, і щоб приховати своє роздратування та невдоволення раптом поцікавився, чи насправді сильно я кохаю свою дружину.

Нова тема бесіди насторожила мене, і я відповів ствердно, додавши що Руслана найкраща жінка на світі. Від наступних слів приятеля карти ледь не повипадали з моїх рук. Єхидно всміхнувшись чолов’яга іронічно поспитався, чому ж тоді моя дружина весь час вголос наспівує «зроби мені хіп, зроби мені хоп, зроби мені хіп-хоп». Фразу з пісні знаного вітчизняного гурту, француз хоч і вимовив з жахливим акцентом, однак цілком зрозумілою українською мовою.

Розгубленість та збентеження на моєму обличчі мабуть були настільки великими, що господар садиби побачивши їх весело розреготався. А потім пояснив свою незвичну цікавість тим, що за весь той час який ми живемо в його маєтку, він ні разу не почув й натяку на те, що ми займаємося любощами. З його слів виходило, що всяка закохана пара, має так проявляти свою інтимну пристрасть щоб про це чули і знали всі оточуючі. Француз, одначе, що з нього взяти.

Трохи отямившись, я запевнив мсьє Жака, що з цим ділом у нас все гаразд. Просто намагаємося бути чемними, і не хочемо турбувати його спокій своїм сексуальним шаленством. Приятель змовницьке підморгнув мені, сказав що це все пусте, ми дорослі люди і не варто соромитися наших природніх бажань. А наприкінці розмови побажав мені не берегти свої чоловічих сил на «лямур», бо він дуже сподівається на те що виноград виросте пишним і вже наступного року дасть щедрий урожай.

Залишившись на самоті з Русланою, я вчинив їй справжній прискіпливий допит. Захотілося дізнатися, що надихнуло нашого господаря на такі незвичні думки про наше з нею «подружнє життя». Відповідь жінки неабияк розвеселила мене. Виявилося, що моя «благовірна» пораючись по господарству геть забула, про те що вона на чужині. Прибираючи в кімнатах маєтку, вона як у себе вдома вмикала на програвачі свої улюблені пісні й вголос їм підспівувала.

Мсьє Жак в свої роки мав два великі бзіки. Про перший, виноградарство і виноробство, я вже неодноразово тут згадував. Другим було те, що мій приятель вважав себе неперевершеним поліглотом. За його ж таки розповідями, чоловік побував майже у всіх куточках земної кулі, і розумівся на більшості з тих мов, які там доводилося чути. Так це було чи ні мені важко сказати, знаю лише що найбільшою лайкою для колишнього легіонера чомусь стало слово «матрьошка». Почувши ж як Руслана наспівує новою, незнайомою йому мовою, невгамовний француз не міг стримати своєї допитливості, і накинувся на жінку з нескінченними розпитуваннями. В результаті, він не лише дізнався дослівний переклад вподобаної пісні, але й так-сяк вивчився вимовляти кілька рядків з неї.

Вдосталь насміявшись з цього кумедного епізоду, ми вирішили бути обережнішими й надалі час від часу все ж підтримувати реноме сімейної пари. Тож відтоді, хоч раз на тиждень, мусіли влаштовувати своєрідну віртуальну «оргію». Наче в якомусь дешевому водевілі я щосили смикав за бильце ліжка, щоб воно протяжно скрипіло, жінка ж в той час голосно зойкала і млосно стогнала імітуючи бурхливу пристрасть і шалений оргазм. Робила це так артистично й натхненно, що я ледь стримувався щоб щораз вголос не розреготатися.

Своїми «феєричними виставами» ми остаточно прогнали, у довірливого француза, найменші сумніви щодо повноцінності нашого подружжя. Мсьє Жак, раз у раз, наочно переконувався в тому що ми справжня, щаслива пара, у якої є гарячий, очманілий «лямур», і вже більше ніколи не тривожив нас своїми недоречними запитаннями. Частенько, після чергового «вечірнього аншлагу», він лукаво підморгував мені й показував великого пальця, на знак чоловічої підтримки.