2

Пригадавши цей малоприємний інцидент я не став давати прямої відповіді Оксані. Просто ухилився від конкретної обіцянки сказавши що неодмінно подумаю над її словами. Більше в той вечір ми не торкалися цієї теми, сповна віддавшись святковій атмосфері зустрічі з колишніми однокласниками. Однак про прохання жінки я все ж не забув, і на то були доволі вагомі причини.

Справа в тому, що покинувши сонячну Італію я перебрався в не менш сонячну Францію. Якийсь час батракував там на сезонних роботах, поки доля не звела мене з мсьє Жаком. Трапилося це випадково, в одній непримітній забігайлівці в передмісті Тулона, куди я навідався щоб промочити горло кухлем пива. Поки насолоджувався пінистим напитком мимоволі познайомився і розговорився з сусідом по шинквасу, який поряд смакував червоним вином.

Не те щоб я великий знавець французької, але трохи у ній вже петрав, тай міжнародна мова жестів стала в нагоді. Виявилося що мого нового співрозмовника звали мсьє Жак. Він хоч і народився в Алжирі, однак вважав себе стовідсотковим галом. Чолов’яга майже двадцять років відслужив у Іноземному легіоні, та через поранення був змушений піти у відставку. За проявлений героїзм уряд республіки подарував йому клаптик землі, на якому він почав вирощувати виноград, щоб згодом прославитися на всю Францію своїми неперевершеними винами.

Зізнаюся щиросердно, тоді я не повірив ні одному слову цього дивака. Ну який з нього був героїчний солдат? Невисокий, опецькуватий, з кущастими бровами над світло-сірими очицями та приплюснутим носом сизого забарвлення. Одягнутий доволі недбало, можна навіть сказати що й неохайно: потерті джинси, засмальцована футболка і безглузде кепі на голові. Типовий тобі безхатченком зі схильністю до пияцтва, яких чимало тинялося в цьому великому портовому місті.

Пив мсьє Жак насправді багацько. Поки я спорожняв свій кухоль пива він вижлуктав вина на добре барильце. Напевне саме під дією алкоголю чоловік так відверто і розговорився тоді зі мною. Однак навіть така солідна порція випитого спиртного не завадила йому помітити іскорки недовіри в моїх очах. Гучно гикнувши, мсьє Жак захмелілим тоном запропонував оцінити смак вина його власного виробництва. Мав пляшку приховану в своєму автомобілі, припаркованому неподалік забігайлівки.

Щоб не образити хорошу людину я погодився та спробував. Раніше мені, як напевне і переважній більшості людства, щиро здавалося що Франція то справжня батьківщина всіх вин, і там просто нереально натрапити на неякісний та несмачний напій. Я дуже сильно в цьому помилявся. Такої гидоти мені ніколи раніше не доводилося куштувати. Це був не благородний виноградний нектар яким хотілося насолодитися, а кислючий шмурдяк від одного ковтка якого мене відразу занудило.

Ледь стримавшись, щоб не виплюнути з рота цю бридоту я глянув на мсьє Жака. Чоловік стояв похитуючись і з бундючним виглядом вочевидь очікував на мою похвалу. Напевне варто було так і зробити, й на цьому наше знайомство б і закінчилося. Дзуськи. В мою свідомість наче якийсь біс вселився, бо замість того щоб просто промовчати, я похизувався бездумно бовкнувши, що маю вино кращої якості і готовий хоч зараз надати його для дегустації.

Сам я якось далекий від виноробства. В шкільні роки, коли приїздив в село на канікули, то допомагав дідусеві збирати виноградні грона та чавити з них сік. На тому мій досвід виноградаря власне і закінчувався. Та хороше саморобне вино у мене все ж було. Мені його презентував вуйко Стефко з Рахова, який насправді є великим спеціаліст у цій справі і славиться на всю округу своїми саморобними напоями. Напередодні я перегнав йому, практично за безцінь, вживаного «сітроєна», от старий на радощах й обдарував мене літром коньяку власного виробництва зі своїх особистих запасів.

До мотелю, де я винаймав номер, було рукою подати, всього лиш два квартали. Цю незначну відстань ми подолали пішки, і вже за десять хвилин знаходилися в моєму невеличкому, скромному помешканні. Я дістав пляшку обіцяного виноградного трунку, наповнив до вінця два звичайних пластикових стаканчика, мсьє Жак захоплено прицмокнув після першого ковтка, а дальше…

Вуйко Стефко дійсно винороб від Бога. Його напої мають ніжний ангельський присмак, і жагучу бісівську міцність одночасно. Вже після другого стаканчика я відчув як у мене замакітрилося в голові й почало все танцювати перед очима. Коли ж у пляшці коньяку залишилося тільки на денці, хоч-не-хоч а мусів остаточно здатися на милість підступного Бахуса. Останнє що про той вечір пам’ятаю, так це вдоволене плямкання мого нового приятеля, та його нескінченне «о-ля-ля».

Наступного ранку я прокинувся з легким похміллям в голові. Поряд, скулившись на кріслі, давав голосного хропака мсьє Жак. Вочевидь солдатська служба привчила його насолоджуватися сном в любому положенні, навіть такому незручному. Однак колишній вояка спав доволі чутко. Не встиг я й поворухнутися як він миттєво відкрив очі й похапцем звівся на ноги. Вигляд мав свіжий та бадьорий, наче й не вицмулив вчора ледь не половину Середземного моря всілякого спиртного.

Давно вже запримітив, що алкоголь по особливому зближує нас, чоловіків. От, вчора,  напередодні пиятики, ми ще здається були малознайомі, або взагалі незнайомі, а сьогодні вже стали якщо не кровні брати то вже точно друзі не розлий вода. Так трапилося в той день і зі мню та мсьє Жаком. Запанібратське ляснувши мене по спині новоспечений приятель позвав разом поснідати в кафе де ми напередодні зустрілися.

Я знехотя погодився. Два великі горнятка гарячої кави й майже десяток духмяних круасанів не тільки підкріпили наші сили, але й прогнали у мене останні симптоми набридливого похмілля. Вдоволено досьорбуючи залишки ароматного напою, великий поціновувач вина та коньяку, раптом запропонував мені проїхатися до його маєтку. Вчорашній товариш по чарці захотів не лише похизуватися своїм господарством, але йому було цікаво почути мою оцінку його виноградних плантацій.