Глава 1. Лист серед зірок

Ніч опустилася на маленьке гірське містечко, загорнувши його у темно-синій плащ зіркового неба. Лана стояла біля вікна своєї кімнати і дивилася на мерехтливі вогники вдалині. Серце її було наповнене мріями — мріями про кохання, пригоди і відповіді на ті загадки, що довго ховалися в її душі.

Саме цієї ночі все мало змінитися.

На столі перед нею лежала невеличка коробка, яку вона знайшла сьогодні після обіду на порозі будинку. Лист, загорнутий у старовинний конверт, стояв усередині, і Лана досі не наважувалася його розгорнути. Відчуття, що за цим листом ховається щось важливе, з кожною хвилиною ставало сильнішим.

Вона доторкнулася до конверта — його папір був тонкий і пахнув старовиною. Рука тримала його обережно, ніби це був крихкий скарб.

Раптом за вікном помітила рух — тінь, що швидко зникла між дерев. Серце забилося частіше. Хто це міг бути? І чому саме тепер?

В Лани з’явилося відчуття, що це не випадковість. Що хтось чи щось веде її дорогою, яка починається «між зорями і таємницями».

Вона зібрала всю свою мужність і повільно розгорнула лист...                                                                             

Лист був написаний акуратним, майже витонченим почерком, який нагадував старовинні рукописи, що зберігалися в бібліотеках. Перше речення застигло на очах Лани, наче магічне закляття:

«Ти — обрана. Твоє серце з’єднає світло з темрявою, якщо тільки зважишся відкрити двері, які ведуть між зорями...»

Лана перечитала слова двічі, а потім ще раз. Її думки заплуталися — це лист справді був адресований їй? І хто цей «обрана»? Вона відчувала, як щось глибоко в серці починає тремтіти.

Вона сіла на край ліжка, тримаючи конверт у руках, і подумала про все, що сталося останнім часом. Маленьке містечко завжди було тихим і звичайним, без особливих подій, але тепер у повітрі пахло змінами.

Раптом в голову Лани прийшла думка — чи не пов’язана ця загадка з тим дивним незнайомцем, який кілька днів тому приїхав у місто? Високий, з темними очима, він мовчки ходив вулицями, ніби шукав щось або когось.

Наступного ранку Лана вирішила розпочати пошуки відповідей. Вона не знала, чи готова до того, що її чекало, але серце вело її вперед.

Вийшовши на свіже повітря, вона відчула, як холодний гірський вітер наповнює її новою енергією. Зорі вранці здавалися тьмяними, але в серці Лани палало світло надії.                                                                 

Лана повернулася додому, прихопивши з собою лист. Серце билося швидко, а думки ніяк не могли заспокоїтися. Вона сіла за старий письмовий стіл, діставала свій щоденник і почала записувати все, що відчувала.

У її записах з’явилися слова про незнайомця, про таємничий лист і про бажання зрозуміти, що ж ховається за цим загадковим посланням. Вона знала: сьогоднішня ніч була лише початком чогось більшого, ніж проста пригода.

Дзвонок у двері різко порушив тишу. Лана підвелася і пішла відчиняти. На порозі стояв хлопець із глибокими, ніби космічними очима. Він дивився на неї без слів, але в його погляді було щось знайоме і водночас незбагненне.

— Ти отримала лист? — тихо запитав він.

Лана здивовано кивнула, тримаючи конверт у руках.

— Тоді твоя подорож починається вже сьогодні, — сказав він і простягнув їй маленький кулон із зображенням зорі.

Світло кулона м’яко загорілося в її долоні, і Лана відчула тепло, що розливалося по всьому тілу.

— Хто ти? — прошепотіла вона.

— Той, хто прийшов допомогти відкрити двері між зорями і таємницями.

Без зайвих слів він повернувся і зник у сутінках, залишивши Лану з кулоном і новою загадкою.

Вона знову подивилася на лист і зрозуміла: життя, яке знала досі, було лише тінню того, що чекає попереду.                                                                                                                                                               

Лана міцно стискала кулон у долоні, ніби це був її єдиний оплот у світі, що раптом став загадковішим і глибшим. Вона відчула, як у грудях розгоряється непоясненний жар — поєднання страху й надії.

Вона знала, що тепер відступати нікуди. Попереду — шлях, прокладений між зорями, що сяяли далеко над гірськими вершинами, і таємницями, які вона мусила розкрити.

Наступні дні Лана провела у пошуках слідів, що могли б допомогти їй розгадати послання. Вона відвідувала стару бібліотеку, переглядала заборонені книги і шукала будь-яку інформацію про загадковий кулон і незнайомця.

Кожен новий факт підкидав все більше запитань, а таємничий незнайомець ніби стояв завжди поруч — десь у тіні, готовий з’явитися, коли прийде час.

Одного вечора, коли зорі яскраво мерехтіли, Лана знову отримала загадковий лист. Цього разу він був наполовину порожній, крім кількох слів, написаних сріблястим чорнилом:

«Шукай там, де світло сплітається з тінню».

Ці слова заворожили Лану, і вона зрозуміла — її подорож лише починається.                                               

Всю ніч Лана не могла заснути. Її думки кружляли навколо слів із листа, образу незнайомця і загадкового кулона, який тепер лежав на її шиї й ледь помітно світився в темряві. Відчуття було таке, ніби зорі спустилися на землю і тепер жили десь усередині неї.

Вона вийшла надвір, тихо зачинивши за собою двері, і рушила до лісу за містом. Її щось вабило — невидима сила, м’яка, але наполеглива. Дерева шелестіли, немов нашіптували їй вітання. Доріжка, якою вона йшла, здавалася знайомою, хоч Лана знала, що ніколи не була тут вночі.

На галявині, залитій сріблястим світлом повного місяця, вона побачила старий кам’яний круг. Мох, тріщини, візерунки, витесані вручну — він виглядав так, ніби тут проводили давні обряди.

У центрі лежала ще одна коробка. Вона чекала саме на неї.

Лана обережно відкрила її — всередині була карта з малюнком семи зірок, які утворювали символ, схожий на замкнений круг, і записка: «Коли з’єднаєш сім світів — відкриється істина».