РОЗДІЛ 2

Час для нього давно перестав бути тим, чим він є для інших.

Він не рахував роки. Не відчував днів. Не чекав.Час не минав.

Він просто… був.

І він був у ньому так довго, що навчився бачити речі,  

які інші навіть не помічали.

Людей. Їхні рухи. Їхні погляди.  

Їхні слова, які не мали нічого спільного з тим, що вони відчували.

Він бачив страх — ще до того, як людина його усвідомлювала.  

Бачив брехню — ще до того, як вона звучала.

І це давно перестало його дивувати.

Світ змінювався . Міста росли. Люди приходили і зникали.

Обличчя змінювалися.

Але суть залишалася тією ж.

Жадібність. Страх. Бажання влади.

І він бачив це вже понад п’ятсот років.

Будинок стояв осторонь міста. Високо.

Настільки, що звідси вогні здавалися не реальністю,  

а чимось далеким, майже чужим.

Вони мерехтіли, рухалися, жили — але не торкалися цього місця.

Цей дім не був просто великим.

 Він був іншим.

Темний камінь. Високі стелі. Важке повітря,  

в якому ніби зависли роки, століття, пам’ять.

Тут не було випадкових речей.

Кожен предмет мав історію.  

Кожна стіна щось пам’ятала.

І кожен, хто сюди заходив,  відчував одне й те саме:

це місце не належить людям.

У великому кабінеті, де панувала напівтемрява, були двоє.

Джейсон стояв біля вікна.

Як завжди.

Місто під ним жило своїм життям.

Але він дивився крізь нього, наче шукав щось,  

чого там давно вже не було.

П’ятсот років — це достатньо, щоб навчитися не чекати.

І недостатньо, щоб забути.

— Ти знову робиш вигляд, що все має сенс.

Голос Ніка звучав спокійно.  

Але в ньому була втома.

Глибша, ніж слова.

Джейсон не обернувся.

— Я хоча б не роблю вигляд, що мені байдуже.

Нік усміхнувся. Тихо.Гірко.

Він стояв, спершись на край столу, схрестивши руки.

Його рухи були розслаблені.  

Але в цій розслабленості жила напруга.

Та, що не зникає… Ніколи.

— П’ятсот років, Джейсоне, — сказав він. — П’ятсот… і ти досі віриш у ці легенди?

— Це не легенди.

— Це зручна казка, — перебив його Нік. — Щоб було за що триматися.

Тиша змінилася. Стала щільнішою.

— Я йду.

Цього разу — без іронії.

Просто факт.

Джейсон повільно повернувся.

— Ти вже вирішив?

— Я вирішив це давно.  

— І мовчав.

— А ти не питав.

Це було правдою.

І саме тому різало сильніше.

Джейсон зробив кілька кроків уперед.

— Ти розумієш, що це означає?

— Краще за тебе, — спокійно відповів Нік.

— Жоден клан тебе не прийме.

— Мені не потрібен клан, щоб вижити.

— Це не про виживання, — тихо сказав Джейсон. — Це про те, що після ініціації ти не зможеш повернутися.

 Пауза, була довга і важка. 

Навіть якщо захочеш, — подумав він.  

Але не сказав уголос.

— Можливо, саме це мені і потрібно, — сказав Нік.

Він не дивився на нього.

І в цьому було більше, ніж у будь-яких словах.

Джейсон затримав на ньому погляд довше, ніж зазвичай.

— Між нами було всяке, — сказав він тихіше. — Але ти не зобов’язаний іти.

Нік коротко всміхнувся.

— П’ятсот років — це достатньо, щоб нарешті зрозуміти, чого я хочу.

— І коли?

— Наступного місяця, — відповів Нік буденно.

Наче вони говорили про щось звичайне.

І саме в цей момент двері відчинилися.

Без стуку. Як завжди.

Фей увійшла так, ніби дверей для неї не існувало. 

Вільно. Природно.

Наче це місце було створене не для них — а для неї.

І, можливо, так воно і було.

Вона пройшла вглиб кімнати, не звертаючи уваги

ні на напругу, ні на тишу, яка могла б зупинити будь-кого іншого.

Але не її.

Навіть ті, хто жив у цьому домі роками,

не до кінця розуміли, ким вона є.

Слуги дивилися на неї, як на господиню.

Члени клану — як на загадку.

А вона просто була.

— Ми знайшли її, — сказала Фей.

Без вступів. Без емоцій.

Але щось у її голосі змінило повітря.

Нік повільно випрямився.

— Кого?

Фей перевела погляд на нього.

На мить замовкла.

— Її кров…  — сказала вона тихіше, — майже ідентична з кров*ю твого  батька.

Тиша. Живa Небезпечна.

— Це неможливо, — сказав Нік.

— Це вже сталося, — відповіла Фей.

Вона зробила ще крок уперед.

І саме в цей момент , щось змінилося.

Ледь помітно. Але дуже відчутно.

Фей раптом завмерла.

Це було не те, що можна було побачити.

Це відчувалося.

Інстинктивно. Глибоко.

Вона ніколи не боялася Джейсона.

Ніколи.