4.1

Звук тріскучого скла ще лунав у повітрі, коли сходами прокотилася друга хвиля — важке, вологе гупання, ніби щось величезне й потворне ступило на підлогу залу. Озоновий запах магії в мить змішався з гнильним, солодкуватим смородом тини та спаленої сірки.

Емілі мимовільно відступила назад, впираючись спиною в підвіконня. Її рука міцно стиснула амулет у кишені, але вона розуміла: проти того, що видавало подібні звуки, звичайний захисний оберіг міг виявитися безпорадним.

Кіріан реагував миттєво. Його спокійна, зверхня виправка розвіялася в одну секунду, поступившись місцем зібраності хижака. Не витрачаючи часу на зайві слова, він плавно вихопив із-під темного плаща бойовий магічний фокус - срібний стилет, поверхня якого одразу спалахнула блідо-блакитним полум'ям.

- Назад до вікна, - наказово й карбуючи кожне слово, промовив він, не зводячи очей із дверного прорізу. - Не вилазьте, поки я не скажу.

- Що це таке? - вигукнула в Емілі. Вона намагалася втримати голос рівним, але тремтіння в грудях зраджувало її.

-Тіньові гончі, — сухо відповів Кіріан. - Вони явно за чимось прийшли.

Емілі мимовільно торкнулася кишені, де лежав блокнот і флакон. Вона дійсно попалася — і тепер не лише Кіріану.

Двері кабінету з тріском вилетіли всередину, розпавшись на тріски.

У прорізі постала потворна істота, зібрана з згустків темно-сірого туману та оголених, пульсуючих магією м'язів. Замість очей у неї палали дві пусті, білі щілини, а з пащі, заборсаної гострими, як голки, іклами, капала чорна слиз, що з сичанням роз’їдала паркет.

Істота низько загарчала, від чого шибки у вікні задрижали, і спрямувала свою сліпу морду прямо на Емілі.

Слідчий діяв без вагань. Зробивши швидкий випад уперед, він розітнув повітря стилетом. Блакитна дуга магічного вогню зі свистом розрізала темряву, вдаривши істоту прямо в груди. Потвора дико заверещала, від сажі й іскор кімната на мить засліпла. Тінь відхилилася назад, але не розвіялася — з глибокої рани на її тілі почали вириватися нові щупальця з туману.

- Вона занадто сильна для тіньової гончої ! - Кіріан на пів секунди обернувся до Емілі. Його погляд був суворим, а на лобі виступили краплі поту. - Виходьте через вікно! На карниз, негайно!

- Але ж це другий поверх!

- Краще зламати ногу, ніж дозволити їй висмоктати вашу душу! Стрибайте, я прикрию!

Емілі розвернулася до вікна. Руки тремтіли, коли вона штовхнула важку стулку. Нічне повітря вдерлося в кімнату, збиваючи подих. Внизу простягався темний провулок, бруківка здавалася далекою й твердою. Ззаду знову пролунав гуркіт - істота кинулася на Кіріана, і кімнату освітила серія яскравих спалахів від його захисних чарів.

«Ітан робив це ради мене. Я не можу вмерти тут», - промайнуло в голові Емілі.

Вона перехилилася через підвіконня, стаючи стопою на вузький виступ фасадного ліплення. Потвора за спиною видала нелюдський крик, пробиваючись крізь захист слідчого прямо до неї.