3.2

Кроки на сходах лунали ритмічно й важко. Кожен стукіт підборів о дерев’яні сходинки відбивався в скронях Емілі божевільним пульсом. У неї було лише кілька секунд.

Вона швидко запхала щоденник брата та скляний флакон із фіолетовою рідиною у внутрішню кишеню плаща. Приховати секретну панель у книжковій шафі вже не вистачало часу — відкрита ніша зрадливо зяяла темрявою. Емілі кинулася вбік і безшумно пірнула за важку оксамитову портьєру, що закривала високе вікно кабінету, притиснувшись спиною до холодного скла.

Двері кімнати відчинилися.

У прорізі постала висока постать. Промінь світла від магічного каганця перетнув кімнату, вихоплюючи з темряви перевернуті папери, висунуті шухляди й відчинену схованку в шафі.

- Я знаю, що ви тут, Емілі, - пролунав низький, спокійний голос Кіріана де Бюрея.

Емілі затамувала подих, намагаючись не видати себе жодним шелестом тканини. Серце калатало так сильно, що, здавалося, слідчий чув його через усю кімнату.

Кіріан повільно пройшов усередину. Він зупинився біля столу, оглянув відкриту скриньку й торкнувся пальцями порожньої ніші в стіні.

- Ви дуже необачні, - промовив він, не повертаючи голови до вікна. - Порушення печатки Бюро - це вже кримінальний злочин. Але приходити сюди самій, коли ви навіть не вмієте приховувати свій магічний слід… це просто глупо.

Він розвернувся прямо до портьєри. Його чорні очі в напівтемряві здавалися абсолютно непроникними.

Емілі зрозуміла, що ховатися далі немає сенсу. Вона зробила глибокий вдих і виступила з-за штори, тримаючи руку біля кишені з захисним амулетом.

- Ви стежили за мною, - це було не питання, а факт.

- Я лише виконував свою роботу, - Кіріан зробив крок у її бік, але зупинився, помітивши її напружену позу. - Ви знайшли те, що шукали?

-Я нічого не шукала.

- А ніша в стіні, якої не було виявлено під час обшуку, просто так там з’ явилася.

Емілі з викликом подивилася на Кіріана. В середині розгорався вогонь люті, через те, що вона так швидко попалась.

- Ітан не злочинець! Він шукав правду!

- Так все ж таки ви щось знаєте?

Знизу, з першого поверху, раптом пролунав дзвін розбитого скла, а за ним — дике, нелюдське сичання, від якого по шкірі пробіг мороз.