4

Світло післяполуденого сонця ледь пробивалося крізь важкі хмари. Вітер гнав попіл знищених руїн, де колись стояла лабораторія Генріха Прея. Навколо — сліди магічного згорання: каміння почорніло, метал розплавився, траву навколо випалило до самої землі. Наче саме місце хотіло забути, що кілька днів тому тут вирувало життя.

Емілі стояла поруч із Кіріаном, тримаючи на шиї кулон брата. Камінь тепер світився тьмяним синім світлом — реагував на залишки магії. Їй було непросто дихати: запах гару, зола в повітрі, і приголомшлива думка, що саме тут Ітан міг загинути.

— То це все, що залишилось? — тихо спитала вона.

Кіріан оглянув місце. Його очі ковзали поверх руїн уважно, аналітично, без видимих емоцій, але по легкому стисканню щелепи можна було розпізнати напругу.

— Більше нічого. Зсередини вибух зруйнував майже все, навіть захисні кола. Ми знайшли кілька уламків еліксирних колб і… — він розкрив долоню, показавши маленьку, розтріскану руну, — це залишок від закляття “Тіньової петлі”.

Емілі нахмурилась. — Обманне поле? Але ж воно заборонене. Його використовують, щоб приховати правду від слідчих рун і магічного аналізу.

— Саме тому ми тут, — коротко відповів Кіріан. — Хтось хотів стерти цей вибух зі сліду реальності. Але ремінь реальності завжди залишає шов.

Він нахилився ближче до попелу, накреслив у повітрі коло пальцями. Повітря струменіло, і над землею піднялася дрібна ілюзія — фрагмент минулого. У прозорому мареві з’явилася тіньова постать людини, що стояла біля магічного котла. Потім — спалах, і все знову зникло.

Емілі різко вдихнула. — Це був Ітан.

Кіріан кивнув. — Його енергетичний відбиток підтверджує. Але ось що дивно. — Він простягнув руку, і в повітрі спалахнула друга тінь, темніша, чужа. — Хтось ще був поруч за кілька секунд до вибуху. І цей хтось використав закляття приховування високого рівня.

— Ви можете відтворити обличчя?

— Ні, — відповів він, сухо стираючи ілюзію. — Особу прикрили маскою. Та я бачив достатньо, щоб сказати: це була жінка.

Емілі мовчала. В очах блиснула лють і біль, що тепер спліталися нерозривно.

— Якщо вона причетна… я її знайду.

— Не поспішайте, — сказав Кіріан, спостерігаючи за нею пильним поглядом. — Бюро знайде. У вас — свій шлях.

— Мій брат лежить у реанімації, а його життя висить на нитці. Не кажіть мені, що я “поза розслідуванням”. Він — моя сім’я, і я не сидітиму склавши руки.

Кіріан не відповів. Лише легка тінь посмішки майнула в кутику його губ. Потім серйозно додав:

— Якщо ви й справді хочете допомогти, доведеться довіряти мені. І робити рівно те, що я кажу.

— Домовились, — твердо кинула Емілі.

Слідчий підняв уламок скла, на якому залишилась вигравіювана фраза стародавньою мовою: “Із тіні постає вогонь”. Він глянув на неї.

— Чули колись ці слова?

— Це була фраза з магічної теорії Гарета Деніора, — відповіла вона автоматично. — Про баланс між знищенням і відродженням. Ітан любив його праці…

— Значить, це залишив він, — сказав Кіріан. — Перед вибухом. Як знак.

Поки вони аналізували уламок, довкола раптом стих вітер. Повітря потемніло, і від землі потягнуло холодом. З глибин руїни почали підійматися маленькі, темні частинки — не попіл, не пил. Вони рухались надто злагоджено, утворюючи коло.

Кіріан миттєво відчув зміщення енергії. — Відступіть. Це пастка.

Емілі, не думаючи, кинула заклинання щита, але тіньове коло розламалося на частини — чорний спалах вибухнув перед ними. Сила відкинула її на землю. У вухах свистіло, у роті і носі осів попіл.

Коли дим розвіявся, Кіріан уже стояв, виставивши руку вперед, і його очі світилися криваво-червоним. На землі перед ним розкрився знак — три переплетені кільця, символ старого Ордену “Праху”.

— Орден мертвих алхіміків… — прошепотів він. — Вони були знищені двадцять років тому.

— Але якщо вони живі… — продовжила Емілі, підіймаючись, — тоді все не випадковість. І вибух, і брат, і цей слід.

Кіріан поглянув на неї поважно.

— Тепер ми точно знаємо, що почалася гра на життя. І, боюся, Емілі, ви вже в ній — не просто глядач.

Емілі дивилася на затихлі руїни, а в її очах промайнув полиск — не від страху, а від рішучості.

— Якщо доведеться зануритись у темряву, щоб знайти правду, я туди піду. Навіть якщо там тільки тінь і вогонь.