2

Очікування для Емілі здалось вічним. Вона так поринула в думки що не помітила як у приймальне відділення зайшла людина у медичному костюмі .Це був чоловік середнього віку з темним коротким волоссям і невеликого зросту.

Від її роздумів відволік його голос.

- Є хтось з родичів Ітана Вейна?

- Я його сестра, Емілі Вейн – промовила Емілі, швидко встаючи з дивана і підходячи до чоловіка.

- Що з моїм братом?

- Ваш брат потрапив до нас після вибуху у лабораторії Генріха Прея. Він отримав багато опіків і травм від осколків. Ми стабілізували його стан, зцілили більшість травм.

- Я можу його побачити?

- Зараз нажаль ні, Ітан без свідомості і ще потребує тривалого лікування.

- Цілителю Гонсвуд хоча б на 5 хвилинок. – почала благати Емілі.

- Ні це не можливо. Ми повідомимо вас коли він прийде до тями і ви зможете його побачити. – промовив цілитель і пішов в протилежному від входу напрямку.

Емілі ще декілька хвилин простояла на місці, після чого розвернулася і пішла до виходу. Вона повільним кроком пішла у напрямку дому.  В голові виникло запитання, що міг робити її брат у лабораторії деякого Генріха Прея? Ітан був ресторатором вже 5 років.

Коли її батьки загинули, її брат взяв на себе тягар виховання Емілі. Йому тоді недавно виповнилося 18 років. Коштів, які залишилися після смерті батьків вистачило тільки на пів року.

Ітан був змушений покинути навчання в престижному вузі та піти на роботу. Спочатку він перебивався на підробітках з малою зарплатою. Ці часи їм доводилося сильно економити.

Але згодом Ітан влаштувався на роботу в невеликий ресторанчик. Він був невеличкий. Платили не багато, але достатнього для життя 2 людей. Господарювали в ньому літня пара, містер і місіс Вотсер. за 4 роки праці в ресторанчику, він став для нього 2 домом.

Після смерті містера Вотсера, міс Вотсер більше не могла керувати ресторанчиком і планувала його закрити. Ітан викупив ресторан, але йому довелось влізти в кредит.

У даний час його ресторан мав великий попит і не достатку в грошах не було.

Емілі так поринула в роздуми, що не помітила як дійшла додому.

Жили вони з братом в 2 кімнати квартирі, яка дісталася їм від батьків. Складалася вона з коридору, який вів у 2 спальні кімнати та ще одного коридорчику, який мав збоку вхід до ванної кімнати і виходив у кухню студію.

Прийшовши до дому вона зняла взуття і пішла до своєї кімнати. Впавши на ліжко, Емілі повернула голову праворуч. На тумбі біля ліжка стояв годинник.

Тільки зараз Емілі подивилась на годину. Стрілки годинника показували 16:35. Вона просиділа у лікарні близько 5 годин. Сьогодні для неї час тік з дивною швидкістю.

Живіт Емілі видав жалібні бурчання. Вона згада що сьогодні вона тільки снідала. Дякувати брату, що він залишив їй сніданок, бо вона могла його пропустити.

Емілі піднялась з ліжка і направилась на кухню. У холодильнику завжди були запаси їжі. Ітан завжди приносив їжу з ресторану.

Дивлячись на різноманіття страв, нічого в Емілі не викликало апетиту, але організм вимагав їжі, тому вона дістала контейнер з пастою. Вона підігріла його за допомогою магії вогню. Сівши за стіл і взявши вилку Емілі почала їсти. Вона повільно клала пасту в рот і ще повільніше її жувала.

Від цього заняття її відволік стукіт у двері. Емілі нікого не чекала сьогодні у гості.

Вставши зі столу, вона пішла до дверей. Відкривши їх, вона побачила високого чоловіка з темним волоссям, чорними очима і короткою щетиною віком близько 30 років.