1

- Де Ітан Вейн? –запитала Емілі Вейн вбігаючи в приймальне відділення. До стійки прибігла дівчина з зібраним у пучок темним волосся та білими пасмами волосся по бокам обличчя.

- Його  близько пів години тому доправили до лікар…

- Як його стан? Я можу його побачити? – перебила медичну сестру Емілі.

-Зараз він у реанімаційному відділенні, тому вам доведеться зачекати поки цілитель Гонсвуд вийде до вас та розкаже про стан вашого брата,- відповіла медична сестра.

- Може зачекати в зоні очікування. – і вказала на диванчик, який стояв недалеко від входу.

Емілі підійшла до диванчика та важко опустилася на нього. У спогадах згадувалося як чудово починався її день.

Емілі прокинулася близько 10 години, без будильника до якого вона звикла за часи навчання в університеті. Всього тиждень тому вона закінчила навчання  і повернулася до дому.

Сьогодні у неї мало відбутися співбесіда у Міністерстві о 1 годині дня. Тому поніжившись ще трохи в ліжку Емілі повільно встала та пішла до ванни.

Після ванних процедур вона прийшла на кухня. На столі вже стояв приготований сніданок  і записка, у якій було написано:

« Я залишив для тебе сніданок під чарами стазису, оскільки знав що ти захочеш поспати подовше. Я пішов по справах, сподіюсь ти не запізнишся на співбесіду. Ітан»

Знизу також був домальований смайлик , який посміхався.

Знявши чари Емілі приступила до сніданку.

Сьогоднішній день обіцяв бути захопливим. Вона мріяла про роботу в Міністерстві ще з першого курсу і сьогодні могла здійснитися її мрія. Всі 4 курси Емілі старанно вчилася і отримавши диплом з відзнакою, зрозуміла, що має всі шансу отримати роботу в Міністерстві.

Тому після сніданку вона взялася прасувати темно-синій брючний костюм і білу сорочку. Коли раптом до неї зателефонував невідомий номер.

Піднявши слухавку до Емілі промовив жіночий голос:

– Кому вам приходиться Ітан Вейн?

- Це мій брат – відповіла Емілі. –А хто це телефонує?

- Це медсестра приймального відділення. До нас потрапив ваш брат після вибуху – відповіла жінка.

- У якій він лікарні?

- У 2 міській.

- Я скоро буду – швидко промовила Емілі .

Вона швидко одягла білу футболку і чорні джинси. Вибігла у коридор навпомацки взула білі кросівки та накинула бордову куртку. Поспішаючи вона ледь згадала закрити двері.

Спустившись на вулицю, Емілі швидким кроком, майже біжучи, направилася в сторону лікарні. Вона прибігла до лікарні за 15 хв.

І зараз сидячи на диванчику, Емілі намагалася думати лише про хороше. Що її брат буде живий.

Ітан Був її єдиною сім’єю. Їхні  батьки померли ще у її дитинстві. І вона намагалась не припускати думки , що він може померти. Емілі згадували про їхнє з Ітаном щасливе дитинство і припускали ще скільки щасливих моментів буде у їх житті.

Але зараз сидячі на диванчику їй залишалося тільки чекати на прихід цілителя.