1.1

- Де Ітан Вейн? –запитала Емілі Вейн вбігаючи в приймальне відділення та підбігаючи до стійки.

Медсестра підняла очі від документів і подивилася на дівчину близько 20-ти рокі з зібраним в легкий пучок каштановим волоссям із білими пасмами біля обличчя.

- Його  близько пів години тому доправили до лікар…

- Як його стан? Я можу його побачити? – перебила медичну сестру Емілі.

-Зараз він у реанімаційному відділенні, тому вам доведеться зачекати поки цілитель Гонсвуд вийде до вас та розкаже про стан вашого брата,- відповіла медична сестра.

- Може зачекати в зоні очікування. – і вказала на диванчик, який стояв недалеко від входу.

Емілі підійшла до диванчика та важко опустилася на нього. Сьогоднішній день мав бути важливим для її долі.

Вона прокинулася близько 10 години, нарешті виспавшись після 4 років навчання в університеті. Всього тиждень тому вона закінчила навчання і повернулася до дому.

Сьогодні у неї мала відбутися співбесіда у Міністерстві Магії о 3 годині дня.

Тому поніжившись ще трохи в ліжку, Емілі повільно встала та пішла до ванни.

Після ванни вона прийшла на кухня. На столі вже стояв приготований сніданок  і записка, у якій було написано: « Я залишив для тебе сніданок під чарами стазису, оскільки знав що ти захочеш поспати подовше. Я пішов по справах, сподіюсь ти не запізнишся на співбесіду. Ітан». Знизу був домальований смайлик , який посміхався. Знявши чари Емілі розпочала снідати.

Сьогоднішній день обіцяв бути одним з найважливішим у її житті. Вона мріяла про роботу в Міністерстві ще з першого курсу і сьогодні могла здійснитися її мрія. Всі 4 курси Емілі старанно вчилася і отримавши диплом з відзнакою, зрозуміючи, що має всі шансу отримати роботу в Міністерстві.

Тому після сніданку вона взялася прасувати темно-синій брючний костюм і білу сорочку. Коли раптом до неї зателефонував невідомий номер.

Піднявши виклик до Емілі промовив жіночий голос:

– Вам знайомий Ітан Вейн?

- Це мій брат – відповіла Емілі. –А хто це запитує?

- Це медсестра приймального відділення. До нас потрапив ваш брат після вибуху. – відповіла жінка.

- У якій він лікарні?

- У 2 міській.

- Я скоро буду – швидко промовила Емілі .

Вона швидко одягла білу футболку і чорні джинси. Вибігла у коридор, навпомацки взуваючи білі кросівки та накидаючи бордову куртку. Поспішаючи вона ледь не забула ключі від будинку.

Спустившись на вулицю, Емілі швидким кроком, майже біжучи, направилася в сторону лікарні. Дякуючи долі, лікарня була в 2-х кварталах від будинку, тому вона прибігла до лікарні за 15 хв.

Але зараз сидячи на диванчику, думки Емілі були направлені тільки на долю її брата.

Їхні  батьки померли ще у її дитинстві, тому Ітан був її єдиною сім’єю. Ще вчора ввечері Ітан як завжди побажав їй солодких снів, а сьогодні вона з надією очікую, що брат буде живий.