Між треками - інший світ

Межа

Я тримаюся за це «поки»,
як за умову,
яка дозволяє мені існувати.
Музика не відводить одразу.
Вона спершу вирівнює.
Робить світ пласким,
щоб я не спотикався об деталі.
Я все ще в кімнаті.
Ліжко підо мною справжнє.
Підлога холодна, якщо поставити ногу.
Місто за вікном нікуди не зникло.
Але воно більше не всередині.
Я чую, як хтось поруч щось говорить.
Я не чую їх, але слухаю.
Не слова.
Ритм.
Чужа присутність,
яка більше не вимагає участі.
Межа відчувається тілом.
Не думкою.
Легким напруженням між вдихом і видихом.
Наче можна перейти,
але поки рано.
Музика стає фоном,
і саме тому працює.
Вона не забирає увагу.
Вона утримує мене від розпаду.
Я помічаю,
що перестав стежити за часом.
Хвилини більше не тиснуть.
Вони просто проходять.
У такі моменти я майже вірю,
що можу бути таким завжди.
Спокійним.
Зібраним.
Не розсипатися від кожного звуку.
Але я знаю,
що це не зовсім так.
Межа — не місце.
Вона — стан.
Варто треку закінчитися,
і вона почне розчинятися.
Я відчуваю це заздалегідь.
Як легку тривогу на краю свідомості.
Як нагадування,
що захист тимчасовий.
Музика тримає мене на лінії.
Не по цей бік повністю.
І не по той.
Я не тікаю від реальності.
Я просто перестаю в ній тонути.
Поки звучить звук,
я можу бути тут.
Не вимагаючи від себе нічого.
Поки грає трек,
межа існує.
І мені цього достатньо.

Примара

Подобається

#686 в Різне

У тексті є: психологія життя, музика

Відредаговано: 28.03.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись