Між темрявою та світлом

Розділ 8

   Джара не відводила погляду від темного проходу. Вона знову почула своє ім'я, але цього разу голос був тихішим.
- Джаро…
   Дівчина зробила крок уперед.
- Джамаде! Це ти?
   Анубіс різко підвівся з кам'яного підвищення.
- Я наказав тобі не рухатися!
- Там Джамад! Я чула його!
- Ти чула те, що тобі дозволили почути.
   Джара обернулася до нього.
- Що це означає?
- Не став запитань, відповідей на які не зможеш зрозуміти!
- Тоді поясни мені!
   Вона знову повернулася до проходу, але шлях їй перегородили двоє постатей у стародавньому одязі. Їхні обличчя приховували маски, а руки були вкриті металевими браслетами з незнайомими символами.
- Відійдіть! — наказала Джара.
   Вони не поворухнулися.
- Я сказала, відійдіть!
   Один із них повільно простягнув руку до її плеча. Джара відштовхнула його й спробувала проскочити між ними, але постать схопила її за руку. Дівчина різко розвернулася й ударила нападника ліктем. Він похитнувся, але навіть не скрикнув.
   Другий уже стояв перед нею.
- Досить! — пролунав голос Анубіса.
   Обидві постаті відразу відступили.
   Він спустився з підвищення й підійшов до Джари.
- Ти не повинна наближатися до цього проходу.
- Чому? Бо там може бути хтось, хто розповість мені правду про тебе?
   Анубіс зупинився.
- Ти не розумієш небезпеки.
- Тоді, можливо, настав час пояснити!
   Він кілька секунд мовчав, а потім повернувся до слуг.
- Відведіть її до покоїв!
- Я сама можу дійти! — огризнулася Джара.
- Тоді йди!
   Вона кинула на нього сердитий погляд і попрямувала до виходу. За нею рушили двоє слуг.
   Анубіс залишився в залі, коли двері зачинилися, він повернув голову до темного проходу.
- Вона не повинна була почути його голос, — тихо промовив він.
   З глибини приміщення долинув короткий сміх.
   Анубіс стиснув пальці.
- Я не дозволю тобі зруйнувати мої плани...
 Джару відвели до покоїв. Вона не чинила опір, але дорогою уважно розглядала коридори, намагаючись запам’ятати кожен поворот.
   За масивними дверима з темного дерева відкривалося просторе приміщення. Один із охоронців відчинив їх і пропустив Джару всередину.
   Вона зупинилася на порозі. Кімната була значно більшою, ніж вона очікувала. Високі стіни вкривали бордові тканини із золотими візерунками. На них були зображені давньоєгипетські божества, жерці та люди, які схилялися перед постаттю з головою шакала. Уздовж стін стояли масивні колони, прикрашені різьбленням і золотими символами.
   У центрі приміщення розташовувалося широке ліжко з темного дерева. Його прикрашали різьблені фігури, а над ним висів важкий балдахін із темно-червоної тканини. Біля ліжка стояли невеликі столики з бронзовими світильниками. Їхнє полум’я освітлювало кімнату нерівним жовтим світлом.
   Праворуч розташовувався низький стіл із посудом, глечиками та чашами. Поруч стояли кілька скринь із металевими накладками. Біля дальньої стіни Джара помітила широке крісло з високою спинкою, обтягнуте темною тканиною.
   Повітря мало важкий запах ладану та невідомих їй пахощів. У кімнаті було тепло, але Джара все одно відчувала холод.
   Вона повільно переступила поріг.
- Це має бути моя кімната? — запитала вона, озираючись.
- Твої покої, — відповів один із охоронців.
- Як гостинно! Особливо враховуючи, що мене сюди ніхто не запрошував! - вона трішки промовчала, а потім додала. - Покличте мені господаря!
   Їй нічого не відповіли, тільки двері за її спиною зачинили.
   Джара залишилася сама. Вона підійшла до найближчої стіни й уважно розглянула зображення. На одному з полотен Анубіс стояв біля великого саркофага. Перед ним на колінах була жінка з темним волоссям. Її руки були зв’язані, а на шиї виднівся золотий знак.
   Джара затримала погляд на цьому зображенні.
- Що ж ти приховуєш? — тихо промовила вона.
   Вона відійшла від стіни й почала оглядати кімнату далі. Тут було все необхідне для життя, але жодна річ не створювала відчуття затишку, навіть розкішне оздоблення не приховувало того, що це приміщення призначене не для гості.
   Вона була бранкою, якій просто надали окрему кімнату.
  Дівчина підійшла до столика й опустилася на м'які подушки. На підносах були фрукти, солодощі та глечики з вином. Вона взяла кілька ягід винограду, але їсти не хотілося.
   Джара подивилася на двері. За мить вони відчинилися. На порозі стояв Анубіс.
- Отже, ти передумала? — запитав він, схилившись над нею.
   Вона повільно перевела на нього погляд.
- Навіщо ти приховуєш своє обличчя? Ти ж не справжній бог...
   Він помітно напружився.
- Це не твоя справа.
- Я все одно докопаюся до правди! Подобається тобі це чи ні!
- Навіщо тобі правда? — зневажливо кинув він. — Ти полонянка, тобі варто думати про втечу, а не про істину.
   Вона примружилася.
- А може, я передумала?
   Анубіс здивовано зупинився.
- Передумала?
   Джара коротко засміялася.
- Не сподівайся! Я не передумаю, але правду дізнаюся обов'язково.
- Даремно стараєшся... Ти нічого не знайдеш...
- Це ми ще побачимо!
   Він уважно подивився на неї, ніби намагався зазирнути глибше, туди, де зароджувалися її думки, а потім знехотя махнув рукою.
   У кімнаті з'явилися двоє слуг. Вони принесли підноси зі стравами: фрукти різних кольорів, солодощі та глечики з вином, що виблискувало темно-червоним відтінком..
- Ти, мабуть, зголодніла, — мовив Анубіс. — Їж і пий, скільки забажаєш, але не забувай про мою пропозицію, якщо погодишся, матимеш усе, чого тільки захочеш!
- Десь я це вже чула… — пробурмотіла Джара.
- Що ти сказала?
- Відпусти мене! Я все одно не прийму твоїх умов!
- Не можу, — відрубав він. — Ти сама прийшла до мене, до моєї гробниці, а це означає, що ти належиш мені.
- Я нікому не належу!
   Анубіс розвернувся й попрямував до виходу.
- І не думай, що я залишуся тут назавжди! — крикнула Джара й ударила кулаками по подушках.
   Коли кроки стихли, вона згорнулася, обійнявши коліна.
- І треба було мені так вляпатися… — прошепотіла вона. — Я ж знала про прокляття гробниць, про переселення душ… Що ж тепер робити?
   Вона дивилася в одну точку. Треба щось вирішувати. Негайно. Інакше я загину тут, у невідомо якому місці, і ніхто навіть не згадає мого імені.
- Джамаде… де ж ти?
   Вона заплющила очі, і перед нею з'явився його образ. Таким, яким вона бачила його востаннє: високим, темноволосим, упертим і живим. "Я врятую тебе, — прошепотів образ. — Я вже йду за тобою..."
   Джара різко розплющила очі й кілька разів моргнула.
- Здається, я божеволію…
   Вона взяла кілька ягід винограду й почала повільно жувати, потім зробила ковток вина. Напій був густим, терпким і напрочуд смачним. Ніколи в житті вона не пила нічого подібного. Не втримавшись, налила ще трохи. Трохи підбадьорившись, Джара підвелася й вирішила оглянути кімнату.
   Приміщення було витримане в бордово-золотих тонах. На стінах висіли гобелени із зображеннями прекрасних жінок, уклінних людей і жерців. Майже на кожному з них поряд із людьми стояв Анубіс.
- Як же ти себе любиш… — криво всміхнулася вона.
   Її погляд знову повернувся ло картини з церемонією. На шиї жінки висів золотий знак, якого вона раніше не бачила. Під зображенням були нанесені стародавні символи.
   Вона спробувала прочитати напис, але не змогла.
- Цікаво, ким ти була…
   Раптом їй здалося, що жінка на гобелені повернула голову.
   Джара відсахнулася.
   Картина залишалася нерухомою.
   Дівчина кілька секунд дивилася на зображення, а потім похитала головою.
- Мені точно потрібно звідси вибратися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше