1

Наступні два тижні для неї минули, немов у густому тумані. Постійний, виснажливий біль у голові не давав змоги остаточно збагнути, де вона перебуває і що з нею сталося. Спогади виринали уривками: шалена погоня, важке дихання коня, раптовий ривок — і падіння зі скелястого схилу в темряву.

Коли свідомість нарешті прояснилася, дівчина зрозуміла, що лежить у м’якому, надзвичайно зручному ліжку. Кімната була встелена товстими ковдрами та хутром, повітря здавалося теплим і спокійним. На мить їй здалося, що втеча не вдалася і вона знову опинилася в неволі. Та, уважно озирнувшись, дівчина зрозуміла — це місце їй незнайоме. Усвідомлення цього принесло полегшення, і вона тихо зітхнула.

Вона спробувала підвестися, але різкий біль пронизав голову, змусивши зі стогоном впасти назад на подушки. Залишалося лише чекати, поки хтось зайде, і тоді вона спробує дізнатися, де перебуває.

Чекати довелося недовго.

За кілька хвилин до кімнати увійшла молода дівчина, ймовірно, служниця. Вона несла тацю з чашею фруктів. Посміхнувшись, служниця низько вклонилася й поставила тацю на невеликий столик біля ліжка.

— Де я? — тихо запитала дівчина.

Служниця щось відповіла, але її слова були незрозумілими.
"Невже я була без тями так довго, що мене встигли кудись перевезти? — промайнуло в голові".

Дівчина уважніше роздивилася служницю. Та була вдягнена в довгу червону сукню, оздоблену сріблястими нитками й камінцями. Голову покривала шаль того ж кольору, з-під якої вибивалося чорне волосся, що підкреслювало смугляву шкіру.

Саме цей відтінок шкіри навів її на тривожну думку: вона перебуває десь на Сході.
"Тоді знайти з нею спільну мову буде непросто…"

Вона відламала ягідку винограду й повільно пережовувала, намагаючись зібрати думки. Служниця тим часом стояла біля дверей, мовчазна й уважна, ніби чекала наказів.

Дівчина жестом покликала її ближче.

— Як тебе звати? — спробувала вона запитати, показуючи на себе. — Я — Джара. А ти?

— Сара, — пролунала відповідь.

— Саро, де я? — знову запитала Джара.

Служниця лише похитала головою, даючи зрозуміти, що не розуміє.

— Так… це буде проблемою, — вголос пробурмотіла Джара.

Пересиливши біль, вона підвелася й помітила в кутку кімнати дерев’яну шафу. Відчинивши її, дівчина побачила жіночий одяг усіх можливих кольорів. Вона глянула на Сару й жестом покликала її.

— Допоможи мені вдягнутися, — пояснила вона, показуючи на сукні.

Служниця посміхнулася й кивнула. Разом вони обрали сукню кольору морської хвилі — вона дивовижно пасувала до очей Джари. Сара заплела її чорне, мов воронове крило, волосся й закріпила його діамантовими заколками.

Джара подивлися у дзеркало. На неї дивилася справжня східна принцеса.

Задоволено усміхнувшись, дівчина дала знак, що хоче вийти з кімнати. Обережно, уникаючи різких рухів, вона разом із Сарою вийшла до коридору.

Коридор був встелений килимами, а стіни прикрашені витонченими східними візерунками. Все довкола недвозначно свідчило: вона далеко від дому, далеко від Франції.

Та, на диво, це її не лякало.

У Франції на неї ніхто не чекав — хіба що Його Високість, від чиїх домагань вона тікала. Після всього, що сталося, її, напевно, вважають мертвою. І ця думка здавалася не такою вже й страшною.

Батьки загинули, коли їй було лише десять — шторм забрав їх під час морської прогулянки. Залишилася лише тітка, жадібна й сварлива, якій Джара була вдячна хіба за можливість навчитися грамоті та історії.

Все б могло тривати так й далі, якби на відкриття танцювального сезону не прибули король із королевою та їхній син. Принц, побачивши Джару, запалав пристрастю. Домовившись із тіткою та щедро заплативши, він перевіз дівчину до палацу.

Вона стала фрейліною королеви й фавориткою принца.

Та щастя в цьому не було. Вона жила, мов у золотій клітці. Кожен її крок був відомий Його Високості. І тієї ночі, коли принц знову мав прийти до неї, Джара наважилася втекти.

Завдяки довіреній служниці вона дістала чоловічий одяг, переодяглася й, непомічена, вибралася в сад. За парканом на неї чекав кінь. Все йшло за планом… доки принц не вирішив завітати раніше потрібного часу.

Побачивши порожню кімнату, він наказав негайно знайти дівчину.

Джара вже була в сідлі, коли її помітили. Її гукнули, але вона лише сильніше вдарила коня. Пролунав постріл — куля пролетіла повз. За нею кинулася кіннота.

Її наздогнали б… якби кінь не впав, скинувши її перед смертю...

Джара стрепенулася, відганяючи похмурі спогади.

Вони з Сарою опинилися в саду, наповненому квітами, зеленню й співом води. У глибині тихо дзюрчав фонтан, заспокоюючи її нерви. Вона присіла на лаву й задивилася, як сонце грає в краплях води.

Коли Сара хотіла сісти біля її ніг, Джара зупинила її поглядом і посадила поруч.

Саме тоді відчинилися невеличкі дверцята, і до саду увійшов молодий чоловік у чорному одязі. Він підійшов до Джари й простягнув їй червону троянду.

— Радий, що вам краще, — сказав він із посмішкою.

— Хто ви? Де я? — одразу запитала вона.

— Моє ім’я — Джамад Набіб. Ви в Єгипті, у селищі бедуїнів.

— У Єгипті?! — вона підскочила. — Як це можливо?

Чоловік розсміявся.

— Я все поясню, але за двох умов.

— Яких?

— Спочатку, я хочу знати Ваше імʼя... і друга умова: Ви повечеряєте зі мною сьогодні ввечері.

Вона вагалася лише мить.

— Моє імʼя - Джара і добре, я повечеряю з Вами… якщо Ви справді все розповісте.

— Я дав слово. - Він пішов геть, залишивши дівчину у розгубленому стані.

* * *

Джара ще довго сиділа біля фонтану, стискаючи в пальцях стебло троянди. Її аромат був надто насиченим, майже задушливим — солодким і водночас гірким, як спогади, від яких неможливо втекти. Вода дзюрчала рівно й спокійно, але всередині в неї не було жодного спокою.