Частина 8

Джара різко схопилася. Вона озирнулася на всі боки, намагаючись зібратися з думками. Навколо неї були руїни стародавнього храму.

Юпітер стояв поруч і періодично фиркаючи, скидав голову.

- Невже це мені все здалося? Треба терміново розповісти про все Джамаду.

Вона заскочила в сідло і поскакала в напрямку селища.

- Де ваш шейх?

- Має бути в себе.

Вона побігла до хатини Джамада. Увірвавшись туди, вона крикнула:

- Джамаде?! - вона збігла вгору сходами. - Джамаде!

- Що за крик? – він вийшов із кімнати внизу.

Вона обернулася і подивилася на нього зверху вниз.

- Мені треба тобі щось розповісти, - почала дівчина.

- А мені треба відчитати тебе за те, що взяла Юпітера! Ти ж шию могла собі на ньому зламати!

- У тебе чудовий кінь!

- Нестерпне дівчисько, ти чуєш, що я тобі говорю?

- Чую. Джамаде, не довіряй Сахібу - він зрадник!

Він узяв її за плечі і заглянув у сіро-зелені очі.

- Що ти таке кажеш? Сахіб, мій найвірніший друг…

- Він зрадник! Він винний у смерті Ашрі.

Хлопець струснув її.

- Звідки ти це все взяла? Звідки дізналася про Ашрі?

- Ти нічого не пам'ятаєш? Анубіс… Джаред…

- Ти з глузду з'їхала? Нічого такого не знаю… А Джаред – мій брат, він загинув…

- Вона каже правду! – почули вони голос із боку входу.

У будинок увійшла Зара.

- Пробач, люба, що погано про тебе думала, - почала вона. - Але ти виявилася сміливою дівчиною. І в майбутньому, якщо ти не проти, ми могли б стати подругами.

- Або я збожеволів, або ви. Про що ви розмовляєте? - відпускаючи Джару, яку він продовжував тримати за плечі, промовив Джамад.

- Ведіння... Воно стосується твого брата Джареда та смерті Ашрі. Сахіб все підстроїв, щоб ти був у всьому винен. Він хотів посварити тебе з братом.

Араб похмурнів.

- І це в нього вийшло! Де він?!

- Він зник, втік! Принаймні у селищі його немає! – відповіла Зара.

Джамад швидкими кроками вийшов із дому.

- Значить, ніякого Анубіса не було, ніякого полону... тільки Ашрі та Джаред? – спитала сумно Джара.

Зара посміхнулася.

- Те, що ти бачила, все було. Все правда! – очі її блиснули.

- Хто ти? - побачивши схожий блиск очей і роблячи кілька кроків назад, суворо запитала Джара.

- Я – верховна жриця храму Анубіса.

- Але ж це хіба не в минулому?

- Самі боги та жертвопринесення – так, у минулому, але обряди все ще трапляються. Щоправда, рідше, ніж у Стародавній час, але трапляються.

Джара кивнула головою.

- І що тепер?

- А тепер нічого. Тепер усі знають правду, все гаразд. Тепер немає жодних таємниць.

- Одне останнє запитання: чому до мене прийшло ведіння? Я ж чужа!

- Чужа - не чужа, це з якого боку глянути. Ти наполовину арабської крові, і ти завжди віддавала перевагу батьківщині матері – Єгипту.

- Ти права. Франція для мене завжди здавалася чужою. Мене завжди тягло сюди – до країни пісків.

Зара посміхнулася.

- Ось ти й відповіла на своє запитання: хоч ти й не корінна, але ти до мозку кісток єгиптянка! А тепер вибач мені, треба йти!

Джара кивнула головою.

- Спасибі тобі.

Вона вийшла слідом за Зорою і озирнулася. Селище жило своїм життям. Його нічого не турбувало. Вона попрямувала до свого житла. Тепер її тут нічого не тримало. Все було не на справді, хоча Зара і казала, що все правда.

Вона зайшла до своєї кімнати і підійшла до дзеркала. Звідти на неї дивилася горда і незалежна дівчина, яка була дуже гарною.

Джара зітхнула і почала розчісувати волосся, а потім заплела його у високий хвіст. Речів у неї не було, тож і збирати не було чого.

Вона знову вийшла на повітря і знайшла очима Джамада. Він виглядав так велично зі своїм високим зростом та статною фігурою. Його темно-синій, майже чорний одяг гармоніював з його виглядом.

Помітивши її погляд, він повернув голову до неї.

Не кажучи ні слова, Джара пішла до виходу із селища. Зупинившись, вона востаннє подивилася довкола себе та зачинила за собою ворота.

- Ти далеко зібралася?! - крикнула їй Зара, яка вибігла слідом.

- Не знаю. Поїду до Каїру, а там подивимося.

- Дурненька! Ти же знаєш, яка небезпечна пустеля, тобі в ній не вижити!

- Отже, така моя доля...

- Ти ненормальна! Візьми бодай коня та припасів! Арабські скакуни витривалі, а їжа знадобиться!

Джара обійняла дівчину.

- Дякую.

- Якщо ти тут не бачиш свого щастя, знайди його тоді в іншому місці, і нехай Аллах тебе оберігає, - сказала Зара. – Хоча в мене передчуття, що незабаром ми зустрінемося.

- Світ тісний. Все можливо!

Незабаром Зара принесла їжі та води, дівчина кивнула на прощання та сіла в сідло.

- Прощавай! – крикнула вона.

- Хай береже тебе Аллах! - прошепотіла Зара, а потім швидким кроком попрямувала до Джамада.

- Вона поїхала, - зайшовши в стайню, де він зазвичай бував, сказала вона.

Шейх перестав вичісувати гриву Юпітеру.

- Як це поїхала?

- Вона поїхала шукати свою долю.

- Ти можеш мені розповісти про ведіння? – попросив Джамад. - Тоді я все зрозумію. Чому вона не бачить своєї долі в цьому селищі.

- Тоді слухай уважно.

Спочатку Джара хотіла їхати до якогось населеного пункту, але потім передумала і направила коня у бік оазису, який виднівся неподалік, бо сонце вже починало сідати, а місця для ночівлі ще не було знайдено.

Дівчина злізла з коня і підвела його до озера, яке було в центрі. Сама ж зняла одяг і з задоволенням пірнула з головою у прохолодну воду. Вона довго насолоджувалася б купанням, якби не помітила на тлі заходу сонця групу людей.

Поспіхом одягнувшись, Джара вихопила пістолет, який Зара завбачливо засунула їй у сумку. Вдаючи, що захоплено чистить коня, вона спостерігала за наближенням невідомих.