Частина 7

Джамад зі своїми людьми повільно спускалися сходами униз, чекаючи небезпеки, що могла їх чатувати попереду. Вони йшли обережно, весь час озираючись. Але ось сходи закінчилися, і вони опинилися в непроглядній темряві.

- І що далі? – поцікавився Сахіб.

- Ти - шаман, і ти повинен знати, як влаштовані коридори. Адже тебе повинні були вчити, як у темряві орієнтуватися, - суворо промовив Джамад.

- Все це так, але тут я жодного разу не був, тому не впевнений, що можу правильно вибрати напрямок. Можу сказати тільки одне, що до стін краще не підходити, невідомо які пастки можуть бути там заховані, і коли робитимете черговий крок, спочатку перевіряйте, на підлозі теж може бути пастка.

- Дякую, що попередив, - сказав Джамад.

Вони знову стали повільно просуватися коридором. Не пройшовши й десяти кроків, шейх зрозумів, що коридор звужується, тепер йому довелося опустити голову трохи нижче. Незабаром усі рухалися навприсядках.

- Джамаде, дай відповідь мені на одне запитання, - сказав Сахіб. Його голос луною промайнув тунелем і змусив усіх здригнутися.

- Я слухаю, але говори не так голосно, – попросив араб.

- Питання моє стосується Джари - ти впевнений, що хочеш її рятувати?

Джамад різко зупинився.

- Що ти маєш на увазі?

- Я просто боюся, що те, що ти зможеш побачити, коли ми дістанемося до неї, тобі не сподобається!

- Сахібе, не кажи загадками! Ти щось знаєш та приховуєш! Якщо Анубіс їй щось зробить, я його так закрию, що далі за найбільшого бажання він не зможе вилізти назад!

- Як знати, як знати! – таємниче вимовив шаман. - Може, це зовсім не Анубіс, а звичайний смертний!

- Розповідай все, що тобі відомо! Інакше звідси ти не вийдеш разом із нами!

- Я нічого не знаю, інакше б не приховував від тебе правди, - якось відчужено відповів Сахіб.

- Ти впевнений? Дивись, шамане, якщо я дізнаюся, що ти мені брешеш, муки твої будуть страшні! Я тобі обіцяю! Не подивлюсь на те, що я тебе давно знаю!

Сахіб нічого не відповів, а просто рушив далі коридором.

За кілька хвилин тунель закінчився, і араби опинилися в просторій залі. Зліва від них почулося приглушене гарчання, і кілька людей закричали від жаху, а потім все змовкло.

- Що? Що це було?! – крикнув Джамад.

- Слуги Анубіса, - тихо промовив Сахіб. Він став на каміння і почав підносити молитви.

- Зараз не час для цього! - гаркнув шейх. – Наші люди у біді!

- Їм уже не допомогти, - торкаючись лобом підлоги, відповів шаман.

Джамад озирнувся на всі боки, і побачив зверху стародавні дзеркала, які Джара називала «штуковинами». Він дістав пістолет і вистрілив в одне з них. Кімната одразу осяялася сутінковим світлом.

Вони стояли в порожній залі, від якої йшли чотири виходи, але що найбільше жахало, то це те, що з восьми чоловік, лишилося п'ятеро. Троє зникло. І Сахіб мав рацію, про це свідчили краплі крові на підлозі та стінах.

Джамад глянув на шамана, який далі продовжував молитися і шумно зітхнув, але турбувати того не став, бо це вважалося поганою ознакою. Через півгодини Сахіб нарешті встав з колін і поглянув на шейха.

- Тепер ми можемо йти далі.

- Слава Аллаху! Я думав, що ти ніколи не закінчиш! – суворо промовив Джамад.

- Мені потрібно було поговорити з духами, щоб вони підказали, куди йти далі.

- І що вони тобі сказали, ці твої духи?

- Вони радили повернути назад, інакше попереду на нас чекає лише смерть і страждання.

Джамад цього разу не стримався і схопив шамана за комір сорочки.

- Без Джари я нікуди не піду! Якщо ти так віриш своїм духам, можеш повертатись, але я залишаюся!

- Мій обов'язок слідувати за тобою до кінця, мій пане! – прохрипів Сахіб.

Джамад відпустив його.

- Вибач, - просто сказав він. – Куди нам тепер?

- Праворуч коридором. Духи мені…

- Просто веди і все!

Сахіб зле подивився на шейха і повів їх по вказаному коридору.

Джара тихо вийшла з кімнати, попередньо перевіривши, чи Джаред ще на подвір'ї. Він був там же, і все також розмовляв зі своїм слугою, який, мабуть, був головним серед решти слуг.

Дівчина попрямувала до таємної кімнати. Тремтячими руками, вона дістала з кишені ключ і засунула його в замкову щілину. Спрацював механізм, і двері тихенько відчинилися. Джара увійшла всередину, не забувши забрати ключ.

У кімнаті була напівтемрява. По центру стояла клітка, накрита темною тканиною. Джара повільно підійшла до неї і зірвала її. Але варто їй тільки було доторкнутися до металевих прут, як те, що там було, заворушилося і піднялося.

Джара з криком відскочила. Перед нею височіло чудовисько, розміром до п'яти метрів. Це було справжнє втілення Анубіса, яке дівчина бачила лише у книгах. Істота стояла на задніх лапах, передніми ж вона охопила прути клітки. Паща з гострими іклами, кровожерно посміхалася, а налиті кров'ю очі уважно дивилися на дівчину.

Вона не зводила очей з чудовиська, почала повільно підходити до нього, не в змозі відірвати погляду. Ці очі наказували їй підійти ближче та відкрити клітку.

Дівчина мимоволі дістала ключ. Побачивши це, очі Анубіса спалахнули ще більшою злістю і стали наполегливіше наказувати.

Джара вже готова була вставити ключ у замкову щілину, як щось темне заплющило їй очі. Вона перестала бачити, а тільки почула, дике повне ненависті виття, і клацання зубів.

Коли ж вона знову почала бачити, то з подивом помітила, що перебуває в кімнаті Джареда, і що найбільше вразило її так це те, що лежала вона в його ліжку.

Вона спробувала встати, але різкий біль у скронях змусив її відмовитися від цієї витівки. Джара заплющила очі, намагаючись згадати, як вона тут опинилася.

Раптом до кімнати зайшли. Дівчина, не розплющуючи очей, почала прислухатися.

- Як вона? - почула дівчина голос Джареда.

- З нею все буде гаразд. У неї зараз шок, адже її намагалися загіпнотизувати. Я тобі казав, що треба було позбутися цього чудовиська з пекла, поки він не накоїв лиха, - відповів інший голос, якого вона не знала.