Частина 5

Джамад розплющив очі і озирнувся. Він був у темному лісі. Сосни та ялинки підступали з різних боків, утворюючи на зразок склепіння над вузенькою стежкою. До нього підійшов Сахіб і допоміг підвестися.

- Де ми? - озираючись на всі боки, поцікавився шейх. Люди, які вирушили разом з ним, так само почали озиратися на всі боки.

- Ця дорога веде до палацу Анубіса, але в цьому лісі мешкають невідомі людству чудовиська, і якщо вони попадуться на нашому шляху, нам буде непереливки. І не факт, що ми зможемо вибратись живими! – суворо промовив Сахіб. – А навіть, якщо й виберемося, і повернемося додому, то Джарі доведеться чекати від нас допомоги через рік, бо ми не зможемо повернутися зараз!

- Як так? Ти нічого з цього приводу не казав? Чому саме через рік? - зціпивши зуби, процідив Джамад.

- Сили, які дозволяють перенестися з нашого світу до іншого, діють лише один раз на рік, - спокійно пояснив шаман. - Нам пощастило, що саме вчора був цей день, який припадає на повний місяць. І я раджу, виступати негайно, інакше, чує моє серце, нам буде не добре!

Джамад кивнув і подав знак людям рушати в дорогу.

Вони вишикувалися один за одним, і пішли у бік замку Анубіса. Усі йшли мовчки, боячись порушити зловісні сутінки, що панували навколо них, та й привертати зайву увагу до себе, вони теж не хотіли.

- А далеко ще до замку? – пошепки поцікавився Джамад у Сахіба.

- Не знаю! Я тут ще жодного разу не був! Мої можливості прокидаються лише тоді, коли це необхідно! – також пошепки відповів шаман.

Раптом лісом пролунало гучне і протяжне виття. Це виття змусило людей різко зупинитися і кров, від страху та раптовості, застигла в жилах.

- Що це? – різко кинув Джамад.

- Це воно – істота! Бігом! Інакше буде пізно! – крикнув Сахіб.

Вони кинулися тікати, але оскільки стежка була вузькою, то могли бігти тільки один за одним, а це сповільнювало їх.

- Не розтягуємося! – голосно кричав шейх. – Швидше, швидше!

Але далеко їм втекти не судилося. Виття пролунало зовсім близько від них, і з хащі вискочило воно - істота. Це було щось середнє між вовком та биком. Голова була вовча з рядом гострих як леза зубів, а все інше тіло – бичаче. Зростом чудовисько було приблизно три метри, воно дивилося на арабів налитими кров'ю очима.

- Про це ти казав, Сахібе? - тихо промовив Джамад, хапаючись за зброю.

Як в підтвердження його слів істота підвела голову і страшненнл завило.

- Стріляйте по ньому! Інакше він прикінчить усіх нас! – крикнув шаман. – Це вартовий Анубіса!

Джара смикнула за ручку дверей таємної кімнати. Вона, як і минулого разу, виявилася замкненою.

- Чого слід було чекати, - зітхнула вона. - Нічого, я все одно туди потраплю!

Вона почула дзюрчання води і пішла на звук. Трохи згодом Джара вийшла в сад, де росло багато кущів троянд, всіляких видів і відтінків. У кутку саду був невеликий фонтанчик. Він був зроблений з білого мармуру у формі купідону із луком, але за стрілу був струмінь води, який потім, весело дзюрчачи, падав на п'єдестал і вниз по ярусах фонтану.

Джара провела рукою по струменю води і окинула поглядом сад. Від побаченого думки у неї переплуталися. Вона не могла збагнути, як у злого і нещадного Анубіса, може бути такий чудовий сад. «А може, це все сон? І я сплю?!» Джара вщипнула себе, але нічого не сталося. Вона все одно знаходилася в прекрасному саду.

Дівчина підійшла до одного з кущів і, нахилившись, вдихнула одурманюючий аромат квітки. Джара не помітила, як до неї тихо підійшов Анубіс.

- Подобається?

- Дуже! Не думала, що тут можуть бути такі гарні квіти! – захоплено вигукнула вона. - Вони розкішні!

- Джаро, може, повечеряєш зі мною сьогодні? – уважно дивлячись на дівчину, промовив Анубіс.

Вона різко обернулася і очі її гнівно блиснули.

- Повечеряти? Після всього, що ти зробив і ще зробиш? І не подумаю! Я тобі багато разів говорила і, повторюю ще, я не скорюся тобі!

Анубіс голосно розсміявся на її слова і, взявши її руку, поцілував.

- Саме такої відповіді я й чекав! - він, все ще посміхаючись, ніжно простягнув. – Дикунка...

Від цього слова Джара різко підвела голову і пильно на нього подивилася.

- Дикунка, - повторила вона. – Я це слово вже чула на свою адресу. Не можете ж ви...

- Як знати, як знати! – усміхнувся знову Анубіс.

Дівчина примружила одне око і пильно на нього подивилася.

- Добре, я повечеряю з тобою, але це нічого не змінить.

- Як тобі буде завгодно, принцесо! Слуги зараз відведуть тебе до твоєї кімнати, щоб ти змогла відпочити.

Анубіс хлопнув у долоні, і ніби як з-під землі, з'явилося двоє слуг, які чемно схилили голови.

Її провели в шикарну золоту кімнату. Більшу частину якої займало величезне ліжко з балдахіном. Такого ложа Джара ще ніколи не бачила. Навіть у Луврі не було такого. Навпроти дверей стояв столик із дзеркалом, на якому знаходилися різні баночки з кремами та парфумами. Біля ліжка стояла шафа, при відкритті якої у дівчини вирвався крик подиву. Шафа була забита одягом будь-яких фасонів та кольорів. Вона дістала сукню часів Стародавнього Єгипту і приклала до себе. Сукня була з білого льону і прошита срібними нитками.

Джара розправила сукню та розклала її на ліжку. Потім вона підійшла до дзеркала і подивилася на своє відображення. Її погляду постала велична єгиптянка з довгим чорним волоссям, що падали прямими пасмами на груди.

Вона відскочила від дзеркала.

- Невже це я? Невже Анубіс правий?

Джара лягла на ліжко. Воно була дуже м'яким і зручним. Очі у дівчини повільно заплющилися, і вона поринула в сон, не думаючи в цей момент ні про що.

У той час, як Джара блаженно спала, Джамад намагався врятувати своє життя та життя своїх людей.

Чудовисько поводилося мирно доти, доки один з арабів не кинув у нього ножа. Лезо застрягло в грудях тварини, і воно видавши страшне виття, схопило першу-ліпшу людину та розкусило її навпіл.