Частина 3

  -3-
 

Джара зіскочила з Юпітера біля руїн стародавнього храму. Сама не зная чому, але її тягло сюди цілий ранок, а, прокинувшись, вона швидко вдягнула чоловічий одяг, в якому знайшли її у Франції.

    Зайшовши до стайні, Джара довго думала, якого коня їй взяти. І, раптом, роздалося тихе іржання. Вона подивилася в ту сторону і побачила гарного чорного коня, який дивився на неї своїми темними очима.

     Дівчина посміхнулася і підійшла до нього. Кінь легенько товкнув її мордою, вдихаючи її аромат.

- Який ти гарний! – захоплено промовила вона. Джара вдягла на нього сідло. Кінь з нетерпінням почав бити копитом. Вона сіла верхи і Юпітер пішов до виходу зі стайні. У дверей їх зустрів Сахіб.

- Цього коня не можна чіпати! – строго поча він. – Цей кінь належить тільки пану Джамаду.

В цей момент кінь став дибки і помчався геть із селища. Дівчина нічого не встигла відповісти...

     ...Вона підійшла до руїн та провела рукою по гарячому камінню, на яких були викарбовані стародавні написи.

     Джара обійшла навкруги.

- Тут щось повинно бути. Недаремно мене сюди тягло.

    Вона знову обійшла руїни. Біля одного із каменів, вона побачила щилину. Підійшовши ближче і придивишись, Джара побачила під каменями невеликий прохід. Дівчина почала відгрібати пісок. Вхід все розширювався і розширювався, поки не став досить широким, що вона могла пролізти.
- Я б не став цього робити, - почувся позаду голос.
     Джара обернулася. Перед нею стояв Джамад.
- Чому?
- Це храм бога поховання - Анубіса.
- Ну і що з цього? - не зрозуміла Джара. - Це було ж дуже давно, зараз бог один, а не пантеон, як це було при Стародавньому Єгипті.
- Я сказав, що не варто цього робити. Поїхали звідси! - строго вимовив Джамад.
     Джара уперла руки у боки.
- Ти, якщо хочеш, їдь. А я нікуди не поїду, поки не огляну все всередині.
     Джамад стиснув зуби і процідив зловісно.
- Не треба турбувати те, що сховано під пісками!
     Дівчина на нього уважно подивилася.
- Ти щось знаєш про цей храм Анубіса? Саме тому ти не хочеш, щоб я в нього заходила?
- О, Аллах! Чому ти така вперта?! - підняв руки до неба Джамад. - Це таємниця, я не можу її відкрити тобі!
- Тоді я полізу через отвір, що відкопала і сама все дізнаюся! - з цими словами Джара полізла до ями. Але до кінцевої точки вона так і не дісталася. Араб схопив її за ноги і витягнув звідти.
- Що ти робиш?! - крикнула вона.
- Я сказав, що ти туди не полізеш! - крикнув він у відповідь.
- Полізу!
- Ні!
- Так!
     Вони люто дивилися один на одного.
- Я не можу зрозуміти одного, чому ти приїхав сюди? У тебе в селищі турбот немає? Ти ж головний там... Як цей титул у вас називається, не пам'ятаю.
- Шейх...
- Так! Ось і йди, командуй у себе там, - зло крикнула вона.
- Я не можу займатися справами, коли мого коня немає в стійлі!
- Ах, так ти із-за коня приїхав?! Відмінно! Він тут! Можеш забирати його!
- Не змушуй мене вживати крайніх заходів, - в кінець, виходячи з себе, процідив Джамад.
     Джара розсміялася.
- «Не змушуй мене вживати крайніх заходів», - передражнила вона його. - Ти думаєш, я  боюся цих твоїх крайніх заходів?
     Араб на неї подивився.
- І як ти була у вищих кругах у Франції, якщо ти що не є справжня дикунка?!
- Я - графиня! І цим все сказано!

- Пробач! Але тут, в Єгипті, твій титул ніщо! Ти слухатимешся мене, інакше за непокору отримаєш десять ударів батогом!
- От як ти заговорив! А зображав із себе саму галантність! - вона встала. - Роби, що хочеш, але з тобою я нікуди не поїду!                                               
 Джамад став повільно наближатися до дівчини. Джара зробила декілька кроків назад і відчула спиною стіну. Араб хижо посміхнувся.
- Що нікуди бігти?
  У цей момент стіна за спиною Джари піддалася і дівчина почала падати. Джара  встигла спохопитися за виступ, щоб не звалитися у відкриту яму.
- Руку давай! – крикнув Джамад.

     Джара простягла руку, але відстань була надто велика, і вони не могли дістати один одного.

- Краще я зістрибну вниз, тут ніби не високо, - дівчина відпустила руку.

    Араб почув, як щось задзвеніло.

- Як ти?

     Відповіді не було.

- Джаро!

     Тиша.

- О, Аллах! Навіщо я тільки з нею зв'язався? Стривай, я зараз збігаю за мотузкою.

     Він стурбований швидко побіг до Юпітера. Кінь нагострив вуха, але Джамад пройшов повз нього. Він зняв мотузку, що була прикріплена збоку сідла і побіг назад. Один край мотузки він обв'язав навколо каменя, що стирчав із піску, а другий спустив вниз, потім став сам повільно спускатися.

- Джаро? – покликав він знову, опинившись в непроглядній темряві.

- Попався! – крикнув голос, і чиїсь руки ляснули його по плечах. Реакція Джамада була блискавичною. Він схопив нападника і відкинув його убік.

- Це ж я! – почувся голос Джари. Вона, крекчучи піднялася, потираючи забиту руку і плече.

- Ти з глузду з'їхала! А якби я тебе кинджалом вдарив? - налетів на неї Джамад. - Чому ти не відгукувалася?

- Якби я озвалася, то ти б не спустився сюди. Іншого способу, крім цього, я не бачила.

- Чокнута! А ну давай, лізь живо нагору!

- І не подумаю! - дівчина відступила в темряву.

- Та що з тобою коїться? - дивувався араб. - Вчора, за вечерею, ти такою не була!

- Тихіше... - прошепотіла вона. – Прислухайся!

     Звідкись почулося виття вітру.

- Треба вибиратися звідси швидше, - сказав Джамад.

- Як?

- По мотузці.

- Не вийде, стіна стала на колишнє місце.

     Він підняв голову вгору, але крім мотузки, що звисала, нічого більше не побачив. Бідуїн вибухнув прокльонами на адресу дівчини.