Частина 2

   -2-

 Настав вечір. Джара одягнулася в темно-зелену сукню обрамлену золотими нитками. Волосся Сара заплела їй у тугу, товсту косу, в яку вплела сріблясті заколки. Дівчина посміхнулася та погладила її по руці.

- Дякую, мила.

     Служниця також посміхнулася до неї.

    Обидві вийшли до саду, де був накритий стіл на двох. Джамад вже чекав, і коли дівчина з‘явилася, повернувся в її сторону. В нього не знайшлося слів, щоб сказати, яка вона гарна, тому він просто спостерігав з якою грацією вона підходила до нього.

    Джамад поцілував їй руку.

- Ви обіцяли мені все розповісти, - відразу перейшла до справи Джара.

    Араб прочистив горло та промовив:

- Не турбуйтесь! Я пам‘ятаю свої обіцянки, - він допоміг їй сісти, підтримавши стілець.

- Звідки у вас такі манери? – здивувалась вона.

- Батьки відправили мене навчатися в Англію на десять років. Чому вас дивують мої манери?

     Дівчина почала знаходити слова для відповіді.

- Вибачте, але трішки дивують... Я була впевнена, що жителі пустелі усі...

- Варвари? Ви це хотіли сказати?

     Дівчина кивнула.

- Ви праві. У нас є селища, де поняття не мають, що таке культура. Але, повірте, це не про моє селище.

- Так, в цьому я вже переконалася! – вона подивилася на нього.

     Він налив їй і собі вина та підняв бокал.

- За наше знайомство!

- За знайомство!

    Вечеря пройшла гарно. Вони багато розмовляли, сміялися. Джара розповіла про себе, про своїх батьків, про тітку з доньками. Джамад слухав дуже уважно, про себе відмічаючи, як багато прийшлося пережити дівчині. Її розповідь підійшла до завершення і вона замовкла. Він довго дивився на неї, вона на нього. Нарешті, араб промовив:

- Не дивно, що принц захопився вами. Ви дуже гарні і не тільки ззовні!

- Дякую, Джамаде, - вона посміхнулася. – Але ви мені так і не розповіли, як я тут опинилися.

     Він зробив ковток вина.

- Пам‘ятаєте, я казав вам, що навчався в Англії? – вона кивнула. – Тоді я повертався на батьківщину, але перед цим, як повернутися, захотів побачити життя Парижу, парижан. Ми як раз вночі зробили привал, коли почули топіт копит та людей із факелами. Я та декілька моїх людей пішли подивитися, що трапилося, та побачили, як двоє людей стояли на краю схилу та дивился у низ, при цьому щось жваво розповідаючи один одному. Через деякий час люди пішли, а я віддав наказ шукати, ще не знаючи, що чи кого. Для чекання не знадобилося багато часу. Мої люди принесли вас. Ви були без свідомості, але тоді я вже відмітив, що ви дуже поважна особа... Мої люди питали, що з вами робити? Тоді я наважився на відчайдушний крок і подумавши, що вас тут нічого вже не тримає, вирішив, що ви поїдете зі мною, у мою країну... Вибачте, якщо це виявилося поганою ідеєю і, якщо ви виявите бажання повернутися до Франції...

- Я дуже вдячна вам за допомогу! – перебила вона його. – Ви праві, мене там вже ніхто не чекає, навіть принц, напевно, вже і забув про мене...

- Таку красуню важко забути, - промовив Джамад.

    Джара подивилася на нього, а потім відвела погляд. Він хмикнув та підійшов до неї. Десь тихо заграла музика.

- Потанцюємо? – він простягнув руку. Вона вклала свою руку в його.

     Джамад обережно обійняв її за талію і вони закружляли в танці.

- А ви гарно танцюєте, - похвалила вона його.

- В мене є пропозиція – давайте перейдемо на «ти», - промовив він, дивлячись їй в очі.

     Джара посміхнулася і кивнула на знак згоди.

     На небі з‘явився повний місяць, а вони все продовжували танцювати.

- Я хочу, щоб ця ніч ніколи не мала кінця, - тихо й трішки грусно, сказала дівчина.

- Я також, - зітхнув він. – Мені ніколи не було так добре!

     Джара подивилася на нього.

- Ми тобою з чимось схожі.

     Джамад, не дуже розуміючи про що вона, подився на неї.

- Я тобі розповідала про своїх батьків, але не казала, хто вони, -  пояснила вона.

- Ти наче казала, що твій батько був графом...

- Батько так, але мати була простого походження, як кажуть з простого люду, та не мала титулів, і вона не була родом із Франції, - Джара відійшла від нього та повернулася спиною, так як сльоза спогадів скотилася по щоці.

- Ким була твоя мати?

- Вона була звідси, з Єгипту. В мені тече кров двох народів.

     Джамад посміхнувся.

- Це і доказує твій темперамент та колір волосся... А колір очей від батька?

     Дівчина кивнула.

- Ти дуже гарна! – повертаючи її до себе обличчям, тихо прошепотів він. Він трішки склонив голову, щоб поцілувати її, але вона відсторонилася.

- Не треба... Дуже гарний вечір! – сказала вона. – Завтра ти розчаруєшся в тому, що зробив і почнеш уникати мене, а я цього не хочу! Дякую тобі за вечерю.

- Ми можемо мати безліч таких вечорів.

     Джара посміхнулась.

- Я буду чекати наступної зустрічі, - вона хотіла піти, але він її зупинив.

- Дозволь провести тебе?

- Не потрібно.

- Я образив тебе своїм наміром поцілувати? – здогадався він. – Це більше не повториться.

- Ні, я не образилася... Але щодо поцілунку... Не потрібно повертатися до цієї теми. Доброї ночі, Джамаде!

     Вона пішла, а він ще довго дивився їй у слід. «Яка жінка!», - подумав він про себе.

     Всі його думки і бажання, стосовно того, щоб Джара поїхала, зникли. Він хотів її бачити кожен день, кожну годину, кожну хвилину та секунду. Але була Зара... Але стосовно неї він хвилювався менш за все. Джамад вирішив поговорити з нею. Все їй пояснити! У решті решт він зрозумів, що не кохав її. Він просто намагався виконати предсмертну волю свого батька та оженитися на дочці його кращого друга. Джамад виконав би це прохання, не з‘явившись Джара.

     Араб пішов до своєї кімнати, і впав на ліжко з посмішкою на губах. Всі його думки були про неї...