-1-
Ніч. Вона заставляла коня нестись, що сили... Тварина була дуже втомлена та готова була впасти у будь-який момент.
- Ще трішки, будь ласка! - прошепотіла вона, низько склонившись до його шиї. Повернув голову назад, біглянка побачила своїх переслідувачів. Вони були вже близько та швидко наздоганяли її.
- Ось вона! Вже майже спіймали! - чула вона позаду себе.
Дівчина вдарила п'ятками боки коня, щоб той біг ще швидше, але кінь, з останніх сил, взбрикнув та скинув її. Вона кубарем покотилася зі склону, чудом не зламавши собі шию при падінні.
Наздоганявші її люди, спішилися та подивилися вниз.
- Як думаєш, потрібно за нею спускатися?
- Навряд чи вона залишилася живою. Я бачив, як її скинула тварина, і як бідолашна покотилася униз. На дні багато гострого каміння, навіть, якщо, вона і залишилася живою при падінні, то, скоріш за все розбилася...
- Тоді пішли звідси! Жахлива смерть! Такою вродоивою була, але свобода та недоторканність для неї дорожче, ніж бути в обіймах Його Високості!
- Так, ти прав! Принц дуже засмутиться, хоча й ненадовго...
З цими словами люди повернули коней в сторону палацу, по дорозі розмірковуючи, як краще розповісти сумну звістку.
Наступні два тижні для неї проходили наче в тумані. Із-за страшенної болі в голові, вона не могла остаточно зрозуміти, де знаходиться. Дівчина пам'ятала тільки як за нею була погоня, як її скинув кінь, і як вона впала... Наразі, вона отямилася у кімнаті, яка була вся встелена килимами та хутром, в м'ягкому та зручному ліжку. Спочатку їй здалося, що її втеча не вдалася, але обвівши поглядом кімнату, дівчина зрозуміла, що ця кімната їй не знайома, і зітхнула із полегшенням.
Вона заходіла підвестися, але знову гострий головний біль захопив її, і дівчина зі стогіном впала на подушки. Їй залишалося тільки чекати, поки до неї хтось зайде, і тоді вона намагатиметься дізнатись, де знаходиться.
Чекати довелося не довго. Через пару хвилин до неї зайшла дівчина, напевно служниця, яка несла тацю з чашею фруктів. Служниця посміхнулася, при цьому низько вклонившись та поставивши чашу біля дівчини, на невеличкий столик.
- Де я? - запитала в служниці дівчина.
Та щось відповіла, але дівчина нічого не зрозуміла. "Невже я так довго була непритомна, що невідчувала, що мене кудись перевозять?" Вона подивилася на служницю, котра поправляла їй постіль. На ній була одягнута довга червона сукня з розписом із срілбястих ниток та стразів. Шаль, того ж кольору, покривала голову служниці, з-під неї було видно чорне волосся, яке відтіняло смуглу шкіру.
Саме колір шкіри дівчини навів постраждалу на думку, що вона знаходиться десь у східних країнах. "Тоді знайти спільну мову з нею не вдасться" - промайнуло у неї в голові. Вона відламала ягідку винограду і почала з усердям пережовувати. Потім знову подивилася на служницю, котра спокійно стояла біля дверей і, скоріше за все, чекала її наказів.
Дівчина знаками покликала її до себе. Служниця підійшла та вклонилася.
- Як тебе звати? - жестами намагалася запитати у неї дівчина. - Я - Джара! А ти?
- Сара, - почула у відповідь.
- Саро, де я знаходжусь? - знову запитала дівчина. Служниця покачала головою, показуючи, що не розуміє.
- Так... Це буде проблемою! - в голос промовила Джара.
Дівчина переселивши головний біль, підвелася. У кутку вона побачила дерев'яну шафу. Підійшовши до неї та відчинивши Джара побачила жіночій одяг усіх кольорів, які можна було собі уявити.
Джара подивилася на служницю та покликала її.
- Саро, допоможи мені вдягнутися, - показуючи на одяг, а потім на себе, пояснила вона. Служниця посміхнулася та кивнула, потім почала підбирати для Джари сукню. Вони разом зупинили свій вибір на сукні кольору морської хвилі. Цей колір дуже пасував до очей дівчини. Волосся, яке було чорне, як воронове крило, служниця закріпила діамантовими заколками. Джара тепер була схожа на східну принцесу. Подивившись на себе у дзеркало, дівчина залишилася задоволеною. Вона подала знак Сарі, що хоче вийти з кімнати і, намагаючись, не робити різких рухів, так як голова боліла нестерпно, за допомогою служниці вийшла з кімнати.
Вони вийшли до коридору, який також як і кімната, був встелений килимами. Стіни були оброблені східними візерунками, що також вказувало на те, що Джара далеко від дому, від рідної країни. Але, якщо чесно, то її це не скільки не турбувало. У Франції, звідки вона була родом, на неї ніхто не чекав, окрім, можливо, Його Високості, котрому вона опиралася як могла, тільки щоб не стати його коханкою. Але після останніх подій, скоріш за все, її вважають мертвою, що для неї було досить не погано. Батьків у неї не було, вони загинули, коли Джарі ледве виповнилося десять років. Вони потонули під час сильного шторму. Джара залишилася сама. Насправді, була ще у неї тітка, сестра батька, але то була сварлива та жадібна особа. Джара була їй вдячна лише в одному, що дозволяла їй вчитися разом зі своїми доньками грамоті та історії.
Так, напевно, воно все і продовжувалося, але на відкриття сезону танців, приїхав Його Величність разом із королевою та сином. Принц, побачивши Джару, запалав пристрастю до неї, і, домовившись з її тіткою та заплативши немалу суму грошей за дівчину, Його Високість перевіз її до палацу та віддав їй кімнату біля своїх покоїв. Джара стала одінєю із фрейлін королеви та фавориткою принца.