Перша подорож до світу снів

  Стоячи на горищі, я дивилася у ті очі які були як у казках, про чарівних джинів або ельфів. Я мовчки вивчала те що було на його обличчі, але крім дивної посмішки на його обличчі я нічого не побачила..

- Ти.. той, про кого йде мова у цій книжці? - запитала я, вказуючи на книгу яку, щойно читала. Він посміхнувся..

- А про кого там йде мова? Я не знаю що це за книга, та про що там пишуть. - його слова пролунали так, ніби я якась мала дурепа.

- Я думаю що ти знаєш про що я кажу. Ти той самий Король світу снів - впевнено сказала я. 

  Він знову посміхнувся, але на цей раз в його посмішці буде якесь одобрення, ніби він грав у гру де я мала вказати самій собі про те хто він і звідки. Одне питання досі було у моїй голові, про те чого він саме тут. Але я так і не змогла знайти в собі сил запитати, але він поглянув у мої очі та сам почав говорити 

- Ти хочеш запитати чого я тут? Бо я відчув що ти не любиш реальний світ, тому я хочу тобі дещо запропонувати.

- Що саме? Життя уві сні? А на обмін що візьмеш? - від моїх питань, на його обличчі знову усмішка.

- Поки я не можу в тебе нічого взяти, бо ти нікого не кохаєш, і тобі ніхто не робив боляче. Я хочу щоб ти побачила там дещо, бо знаючи, що тебе чекає у моєму царстві, колись ти захочеш залишитись там. Та зараз ти занадто мала, тому це буде невеличка подорож до мого світу, але це відбудеться у ночі, та це має залишатися нашою малою таємницею. В обмін на цю подорож я візьму дещо, але це всеодно мало зникнути, але пізніше, а я візьму раніше і де приведе до того що у майбутньому ти будеш звертатися до мене за допомогою. - казав він, але я майже нічого не розумію, тому просто кивнула головою.

 Нашу розмову перервала мама, вона кликала мене їсти. Коли я підійшла до виходу та повернулася до нього, він вже зник, залишивши за собою лише дивний туман.

Пройшло кілька годин, я повечеряла та звернулася до мами

- Ти справді вважаєш мене дивною? 

- Доню, ти не дивна, а особлива. Кожна дитина світу зростає по різному, у кожної дитини є свої думки та світи які вони вибудовують для себе, щоб вивчати світ у якому вони живуть. - сказала мені мама з малою та дивною посмішкою.

- Але, я чула вашу розмову з бабусею... Я просто почуваю себе краще коли читаю у тиші. Я вже піду спати. На добраніч... - сказала я навіть не дослухаючи те що мені мама казала в слід.

 Я вже була у кімнаті коли побачила, що вікно яке було зачинене дуже різко відченилося. Коли я зачинила вікно та повернулася, то побачила що "Король" стоїть біля мого ліжка. Він знову посміхнувся, але мені було байдуже що він тут робить, я просто підійшла до ліжка та вже збиралася лягти як він заговорив 

- Що? Подорожі не буде?

- Яка там подорож, якщо я навіть не знаю як тебе звуть? 

- Мене у різних народах звуть по-різному, але лише для тебе я зроблю виняток та як особливій людині дозволю тобі дати мені нормальне ім'я.

- Ти божевільний? Хочеш щоб я тобі дала ім'я?

- А чого ні? Тільки давай щось круте та виняткове 

- Добре, тепер ти Вогник

- Ха.. Вогник? Чому це я Вогник? - сперечався він, хоча сам дозволив

- Бо твоє волосся як захід сонця неймовірно червоне, та очі такі ж самі - сказала я знизуючи плечима.

- Добре Хмарко, заплющуй очі та порахуй до десяти. І ти побачиш те що я для тебе підготував.

 Я почала рахувати, та коли у моїй голові пролунало десять, я ніби провалилася у невідомість. Навколо було так темно, що я не могла зрозуміти, чи я лечу у гору, чи я падаю у низу, обл взагалі левітую на місці. Але мої думки перервав голос Вогника, його голос лунав відлунням у моїх вухах. 

- Візьми мене за руку, - сказав він , його рука єдине що я змогла побачити, - хтось ми і уві сні, ти всеодно можеш впасти.

 Взявши його руку я побачила щось під ногами. Це щось було неймовірно яскраве, але таке не зрозуміле. Я повернулася до Вогника та побачила що його очі стали ще червонішими ніш були до цього.

- Зараз, в останнє заплющ очі, щоб я тебе провів у те місце яке для тебе підготував.

 Я заплющила очі, та майже одразу відчула що я вже відчуваю землю під ногами. Я одразу розплющіла очі і побачила те що мене навіть не здивувало, це була велика бібліотека, де були діти від яких ніби пахло розумом і знанням 

- Ну як, Хмарко подобається? Це не все, бо тут з'явиться те про що ти будеш мріяти усім серцем, круто?

- Напевно, Але чего Хмарка? І це було очікувано, але круто. - мені було байдуже що він тут придумав, я сподівалася на щось більше.

-Бо за весь час поки я спостерігав за тобою, я жодного разу не побачив як ти посміхалася, саме тому Хмарка. Скажи про що ти мрієшь і це з'явиться тут. - його слова про мою посмішку, він сказав що спостерігав за мною дивно, але я дуже спостережлива, я би помітила. Чи можливо віці це і є та сама тінь, яка не давала освітлювати той куток.

- Тут є щось цікавіше, ніш це? Хоч я і полюбляю книги, та мені всеодно тут сумно та невесело.

 Він провів мені екскурсію, та навіть познайомив мене з кількома людьми які обрали щастя уві сні, замість реального життя. Вперше за багато часу мені було весело, хоча я знала що моє обличчя це не покаже, та я вже знала що Вогник знає що я відчуваю. 

 У його світі час йде інакше, бо я думала що знаходжуся тут кілька годин, але ні у моєму світі вже світанок. Він провів мене до ями у яку я мала стрибнути щоб повернутися.

- Дякую, але думаю що я не залишусь тут.- сказала я 

- Я знаю, Хмаринко, тим паче я знаю що ще не час. І ще дещо, скажи своїй мамі що любиш її, вам обом стане краще, та не звинувачуй її в тому що станеться. У тому числі і батька теж не звинувачуй, хочь він і винен. Тут ми прощаємося, бо побачимось не скоро.

- Тоді бувай, Вогник - помахала я йому, він помахав у відповідь. Я стрибнула у яму, та прокинулася. Як тільки я повністю розплющіла очі, я почула крики які доносилися з першого поверху.