32 глава

Розмова.
Тиша розповзлася приміщенням. Не отримавши відповіді, Керон повернувся до непрошаної гості.
— Адо? Ти чого?
Дівчина біля нього згорнулася в напружений клубок. Підігнула ноги до грудей і поклала голову на коліна.
— Я не вперше потрапляю в таку ситуацію. І це дивно.
— Що саме? — опустився на край ліжка молодий оборотень.
— Те, що я опиняюся в невідомому місці. Мені просто пощастило, що вдруге це був ти… А якщо я опинюся ще десь? Там, куди не варто потрапляти? А якщо…
Керон різко, але обережно схопив її за плечі.
— Я тебе знайду, — сказав він тихіше, ніж зазвичай, дивлячись прямо в очі.
Її погляд зустрів його. Вони мовчки вдивлялися одне в одного, ніби намагалися запам’ятати кожну рису. Його пальці досі лежали на її плечах — теплі, впевнені.
— Але як? І скільки мені доведеться чекати? Рік… два… п’ять?
По щоці дівчини покотилася сльоза.
— Мені страшно… — майже пошепки сказала Ада.
Керон трохи нахилився ближче, на мить заплющив очі, стримуючи подих, і повільно видихнув. Коли відкрив — у них з’явився легкий золотистий відтінок. Його погляд ковзнув угору… і раптом зупинився на її шиї.
— Що це в тебе? — тихіше спитав він, не відводячи очей від коміра її сорочки.
Ада простежила за його поглядом і ледь усміхнулася.
— Це кулон мого батька. — Вона дістала прикрасу.
— Можна?.. — він нахилився ближче, майже не залишаючи між ними відстані.
Подих Ади збився. Запах лісу огорнув її ще сильніше.
— Адо… — його голос став глибшим. — Ти перейшла межу. Я це відчуваю. Слабкий магічний фон це підтверджує. І, здається… тобі хтось допоміг.
Він підняв голову, але не відсторонився. Їхні обличчя залишалися занадто близько.
— То що, — ледь усміхнувся він, не відводячи погляду від її очей, — може, задля твоєї безпеки будемо прокидатися разом? Ну… чисто з міркувань безпеки.
Ада закотила очі, але цього разу усмішка була теплішою.
— Звісно. Саме через безпеку.
— Звісно, — тихо повторив він.
На мить між ними повисла тиша — не напружена, а інша. Тепліша.
— Здається, це мій найгірший ранок… — видихнула вона. — Ранок… — раптом її обличчя змінилося. — Лія!
Вона різко відсахнулася.
— Вона залишилась сама!
— Усе гаразд, вона у своїй кімнаті.
— Ні, Керон, ні! Вона була зі мною! І зараз вона в Забороненому лісі! У племені Змій!
Він напружився.
— Добре. Я можу зрозуміти, як ви опинилися в лісі. Але змії?..
— Я теж не розумію.
— Чекай мене тут, — коротко сказав він, але перед тим, як піти, на мить затримав погляд на її обличчі. — Я повернуся швидко.
І вийшов.
Ада залишилася сама.
Тиша тут була іншою — глибшою. Вона ще відчувала тепло його рук на плечах.
Вона підвелася, почала ходити кімнатою. Зупинилася біля столу, сперлася на нього спиною.
Пальці ковзнули по поверхні.
І раптом — пульс.
Живий.
Вона здригнулася, але було пізно — він уже був у ній.
Ада підійшла до дзеркала.
Зовні — нічого не змінилося. Але всередині…
Вона притисла руку до грудей.
Серце билося… подвійно.
— Що за…?
Зі спини поколювало. Вона скинула сорочку — і завмерла.
На лопатці — знак.
Живий.
Вона обережно провела пальцем.
Світло.
І раптом — магія вирвалася назовні.
Свічка згасла. Камін задимівся. Повітря стало важким.
Ада присіла, намагаючись дихати рівніше.
— Не тікай… — прошепотів жіночий голос у її свідомості.
Двері різко відчинилися.
— Адо!
Керон увірвався всередину. Його погляд одразу знайшов її.
— Що сталося?
Вона ледве вдихнула.
— Я… це я… просто… щось не так…
Він опустився поруч, обережно торкнувся її руки.
— Подивись на мене.
Вона підняла очі.
І він притягнув її до себе.
Міцно. Тепло. Так, ніби не збирався відпускати.
— Ти не одна, — тихо сказав він біля її скроні.
Вона заплющила очі, відчуваючи, як його подих торкається шкіри.
І на мить страх відступив.
Але не зник.
— Йти зможеш? Нам треба за Лією, — тихіше додав він, але руки не прибрав одразу.
Ада глибоко вдихнула, відчуваючи його поруч.
Цього разу заспокоїтися вийшло дивно легко.
— Можу… — тихо відповіла вона. — Тільки не відпускай мене так швидко.
Він ледь усміхнувся.
— Не відпущу.
Пауза.
— Але вдягнутися все ж доведеться.
Ада тихо хмикнула.
— Зіпсував момент.
— Я стараюся, — так само тихо відповів він.
І цього разу тиша між ними була вже зовсім іншою.