30 глава.

В Академії.
У підземному крилі Академії, далеко від студентських гуртожитків та бібліотек, була кімната, яку майже ніхто не відвідував без запрошення. Вона пахла старою землею, попелом і холодом.
Сюди приходили не вчитися — а чути те, чого інші боялися почути.

 Високий, статний аристократ із бездоганною поставою, він виглядав так, ніби самі тіні визнавали його владу. Коротке волосся, у якому темні пасма перепліталися з холодними білими, було акуратно зачесане назад. 
На ньому був чорний, ідеально скроєний сюртук, що підкреслював ширину плечей. Трохи завужені штани спадали рівними складками, а блискучі оксфорди тихо торкалися кам’яної підлоги, коли він повільно рухався.

Професор темної магії Маер Сільвен, один із найсильніших магів Академії, стояв перед, невеликим, чорним кам’яним вівтарем. Його очі були заплющені, руки складені перед собою, ніби він прислухався до світу по той бік.

 — Щось вийшло з-за межі.— прошепотів в порожнечу.
В центрі вівтаря ледь помітно ворухнулася дерев’яна чаша. У ній була не вода, а густе, чисте олово. Його поверхня тремтіла, наче жива.
З голові професора пролунав хрипкий, ламаний шепіт:
« Ім’я покликане. Вузол торкнули. Кров старих пробудилася. Вони… рухаються.»

Маер відкрив очі. Світлі, попелясто-сірі очі здавалися спокійними, але в їхній глибині тлів тьмяний зелений відблиск магії.
— Вони знову діють… Але цього разу щось змінилося.

Він швидко замінив чашу, поклавши не велику, суху гілку червоного дерева на мармурову плиту. Та тихо затріщала, а гілка прокрутилася, обмалювавши коло, зупинилася в південно-західному напрямку.
У бік територій перевертнів.

Маер повільно підвівся. Схопив перо й швидко написав термінове послання Міранді.
Після цього він прошепотів закляття передачі.
Лист на столі раптом зник, а на його місці з’явився маленький птах — створений із темного, майже чорного скла. Магічне послання ожило.

Десь за межами стін будівлі завив вітер.
А коридорами Академії вже летіла крихітна скляна птиця — посланець для найважливіших новин.