26 глава.

Невдала прогулянка.

— А до речі! Як там тебе звати? — Ада нарешті зацікавилася ім’ям «Джафара».
Його обличчя витягнулося.
— Хоча знаєш? Нецікаво. Джафаром будеш.
— Але це не моє ім’я!
— А мені байдуже. Так само, як і тобі кілька хвилин тому.
І на цих словах величезну змію все ж таки знудило просто на Джафара.
«Мені дуже прикро…»
— Моя хороша, усе гаразд. На мою думку, зараз тобі дуже заздрять.
І посмішка від вуха до вуха прикрашала обличчя Ади весь вечір.
Та відповідь на таке приниження не забарилася.
Завдяки підступності Джафара і мовчазній згоді одного з помічників альфи, Ада та Лія переходячи міні порталом, опинилися в самій глибині Забороненого лісу.

Розпитавши помічницю як вибратись з району житлових маєтків.
— Отак пішли у вечері трішки провітритися! — обурено кинула Ада в повітря, роззираючись довкола.

—А хто тобі порадив такий спосіб пересування?– спитала Лія, підозріло озиралась.

—Моя помічниця.

— Дуже цікава порада.

Ліс тут був іншим. Темнішим. Дерева росли щільніше, їхні стовбури перепліталися, мов ребра велетенського скелета. Повітря пахло вологою землею, мохом і чимось ще — холодним, плазунським.
Не минуло й кількох хвилин, як із тіні почали з’являтися вони.
Спершу — шурхіт у траві.
Потім — блиск луски.
Далі — силуети.
Невелике поселення змій розташовувалося між викривленими коренями старезних дерев. Напівкруглі гнізда з гілля й тканин, плетені навіси, вогнища, обкладені камінням. Декотрі змії мали напівлюдську подобу — з торсом людини та довгим зміїним тілом. Інші залишалися повністю в плазунській формі.
Їхня перша зустріч виявилася напруженою.
Луска насторожено зашурхотіла.
Хтось зашипів.
Кілька чоловіків виступили вперед, закриваючи собою жінок і дітей.