25 глава.

Хто — є хто!

Вийшовши на парапет іншого входу до маєтку, вони завмерли. Звідси відкривався краєвид на Заборонений ліс — місце, куди всім членам зграї було суворо заборонено заходити.

— Отже, я для тебе скарб?
— Довелося до слова.
Після слів Ади, Керон усміхнувся .
«Хтось!..» — раптом пролунав у голові Ади чужий голос.
Дівчина здригнулася.
«Лімера, Касиль! Де ж ви?!»
Керон насторожився, його обличчя миттєво посерйознішало. Ада, не зводячи погляду з лісу, почала спускатися вниз.
— Адо, стій! — перевертень підбіг і схопив її за руку. 
Ада повернулась до нього та помітила, що на парапеті з’явилися інші перевертні. Дехто вийшов на балкони з боку Забороненого лісу. У вікнах маєтку миготіли стривожені обличчя.
— Відпусти мене, Кероне.
— Іди в дім. Щось небезпечне наближається.
— Кероне, все гаразд.
— Ні! Я сказав — у дім! — він різко підвищив голос.
— По-перше, не кричи на мене. А по-друге…

Раптом з тріском зламалося дерево. Його довга верхівка впала просто біля пари, що почала сваритися.

«Вовки-перевертні?… Мабуть, це найкращий для мене кінець. Краще померти тут, ніж бути чиєюсь пішкою.»

За спиною Ади почувся шиплячий звук.
Керон не зводив погляду з дівчини. Його тіло почало змінюватися — напівперевтілення. М’язи налилися силою, ноги стали масивнішими, плечі ширшими. Сорочка розірвалася просто на ньому. Штани залишилися цілими лише до колін. Позаду щось зашурхотіло, і Керон напружився, готуючись до стрибка.

— Ні! Сьогодні ніхто не помре!
— Адо, ти не розумієш…
— Ліє! — покликала подругу, перебиваючи його.

Ада обернулася — і завмерла.
Перед нею здіймалася гігантська кобра, заввишки з особняк. Біла, мов первозданний сніг. Очі — криваво-червоні. Луска відбивала місячне світло.

— Ти прекрасна… — видихнула Ада й зробила крок уперед.
— До речі, як тебе звати? Мене — Ада.
«Елінарис? Але ти напевно мене не почуєш.», — пролунало в її голові.
— Ель… що?
«Елінарис.»— повідьно повторила біла кобра. Яка намагається зрозуміти, що тут відбувається.

— Гаразд, скорочено — Еліна. Зараз моя подруга начаклує покривало. Ми прикриємо… ну, частину твоєї вишуканої тушки. Ти зможеш перевтілитися?
«На жаль, ні», — голос змії злегка здригнувся.
— Як це — ні?

— Дивовижно! — вигукнув Джафар, що раптом з’явився позаду.
— Яку ж велику особистість ти привіз нам, молодий пане, — він хижо перевів погляд на Керона й злегка вклонився.
Обличчя Керона напружилося.

— Прекрасна леді буде заручена з моїм племінником. Сподіваюся…
— Еліна, будь ласка, поласуй цим надокучливим старим. А я візьму відповідальність за твою проблему.
Мить — і Джафар зник у пащі Елінарис.

— А… — лише й встиг видихнути Керон.
— Ох, Кероне. І ще випускник Академії. А елементарних речей не знаєш. Еліно, тебе не нудить?
«Трохи… є таке.»
— Думаю, для пояснення, хто тут головний, цього достатньо. Давай, сонечко, виплюнь гидоту!

Елінарис слухняно виплюнула слизьке тіло Джафара.
«Більше я такого робити не буду.»
— Гаразд! Гей, старий, добре запам’ятай на майбутнє: особисте життя — не твоя справа. А якщо раптом забудеш, Еліна знову все доступно пояснить.
Оскал на обличчі Ади й холодний погляд тепер більше нагадували зміїні, ніж людські.