23 глава.

 Підготовка.

Наступного дня дівчата напросилися на прогулянку містом перевертнів.
Невелика компанія з двох перевертнів, однієї відьмочки та однієї людської дівчини розійшлася вже під вечір — після напрочуд вдалої прогулянки.
— Ми із Зейном залишили вам подарунки, — промовив Керон.
— Сподіваємося, що вам сподобаються, — із викликом усміхнувся Зейн.
— Одягніть їх сьогодні ввечері, — додав Керон.
— Увечері?
— Так. У моєї дівчини, Тали, невеликий прийом, — спокійно продовжив він.
— А ми з Лією тут до чого? — одразу насторожилася Ада.
— Були зайві запрошення, — з усмішкою відповів Керон.
Ада й Лія повернулися до своїх кімнат і біля дверей знайшли по коробці. Одна — червона для Ади, друга — зелена, для Лії.
Відкривши свою, Лія дістала сукню й тихо зітхнула:
— М-да… доведеться збиратися в екстреному режимі.
За півтори години дівчата були готові виходити.
— Дівчата, ви там уже готові? — гукнув повеселілий Зейн знизу.
— Так, уже виходимо! — відгукнулася Ада.
Двері двох кімнат відчинилися майже одночасно. Зробивши кілька кроків, дівчата завмерли, розглядаючи одна одну.
Лія була в сукні глибокого зеленого кольору, що нагадував мох після дощу. Сукня підкреслюва її очі, роблячи погляд ще глибшим і таємничішим. Тканина м’яко спадала по фігурі, підкреслюючи талію, а відкриті плечі надавали образу легкої дикої витонченості. Волосся було зібране частково, частково спадало хвилями, ніби вона щойно вийшла з лісу.

Ада була в алій сукні — насиченій, з вогнянии авдтінком. Вона щільно облягала фігуру, підкреслюючи стегна й лінію спини, а глибокий виріз додавав образу зухвалої впевненості. Її руде волосся здавалося ще яскравішим, ніби впіймало в собі відблиск полум’я, і було зібране в просту, на перший погляд, зачіску, що лише підкреслювала її природну привабливість.

— Ти неймовірна… Сукня підкреслює твої очі, — усміхнулася Ада.
— А твоя, волосся… — заразливо засміялася Лія.
Ада усміхнулася ще ширше.
— Ну де ви там? — почувся голос знизу.
— Ходімо, а то вони зараз у «ждунів» перетворяться.
— У кого?
— Потім наочно покажу.
Дівчата дійшли до сходів і почали спускатися, усміхаючись на всі тридцять два.
Побачивши Аду, Керон завмер. На мить він забув, як дихати. Його брат легко штовхнув його в плече.
— Дихай. Ти не риба.
Компанія вийшла на вулицю й одразу сіла в ту саму повозку, якою їх везли від академії. Дорога від маєтку Альфи до місця призначення була недовгою. Та ніхто не поспішав заводити розмову — навпаки, кожен думав про своє.