22 глава.

Логічне завершення вечора.

Лія ледь не вдавилася напоєм. Одна брова Альфи повільно поповзла вгору. Лія заплющила очі, зробила глибокий вдих і так само повільно видихнула.
Альфа звузив очі й спокійно промовив:
— Моє ім’я Рагнар. А мою луну звуть Тавіна. З дітьми, як я розумію, ти вже знайома, — він недбало кивнув у бік дивного нахаби. — А це маг Ваелір. Він майже моя права рука.
На останніх словах Рагнара маг примружився, і в його погляді промайнула холодна зацікавленість.
— Приємно познайомитися. Я Ада, а поряд зі мною — Лія, моя подруга.
— Про Лію ми знаємо, — з легкою усмішкою озвалася Тавіна. — Нас зацікавила саме ти.
— Не думаю, що я настільки цікава персона, — знизала плечима Ада. — Просто людська дівчина.
Луна лише ширше усміхнулася — по-вовчому.
— Ні, ти вже дуже цікава, — м’яко відповіла вона.
— Особливо тому, що сподобалася моїй донечці, — додав Рагнар уже трохи веселіше.

— Оскільки ви, Адо, були направлені з Академії магії, ви перебуватимете у нас до початку навчального року. На відміну від вашої подруги.–
— Дякую за роз’яснення, луна Тавіно.

Після цього вечеря потекла жвавіше: увагу на себе перехопили старші сини, розмова пожвавилася, хоча напруга нікуди не зникла — вона просто причаїлася між словами. У такій дивній, майже мирній, але все ж настороженій атмосфері вечеря завершилася. Та не для всіх це було логічним кінцем вечора.
Чоловіча частина родини Ласерів зібралася в окремій залі — своєрідній магічній більярдній, де замість куль інколи рухалися зачаровані сфери, а повітря пахло димом і міцним алкоголем.
— Батьку, нам потрібно щось робити з цим магом, — різко почав Керон. — Зейн уже на межі.
— Кероне, не варто, — спокійно відповів Зейн. — Я витримаю.
— Скільки?! Місяць, два, пів року? — Керон стиснув кулаки. — Ти вже не здатен стримувати свого вовка.
З кожним словом Керона настрій Зейна ставав дедалі похмурішим. Спостерігаючи за реакцією молодшого сина, Рагнар важко зітхнув і перевів погляд на старшого.
— Кероне, ти ж розумієш: якщо ми покінчимо з магом, Міраель назавжди залишиться у звіриній формі.
— Так, батьку, я розумію, — глухо відповів Керон. — Але я більше не можу перебувати у фіктивних стосунках, які для магічного світу вважаються «нормою».
— Це, часом, не через людську дівчину? — примружився Рагнар. — Як там її… Ада?
Керон промовчав.
Натомість Зейн дістав із внутрішньої кишені куртки запрошення й простягнув братові.
— Це на завтрашній вечір. Прийом у Тали.

Вимовляючи ім'я дівчини м'яко та трішки посміхаючись.
Він перевів погляд на батька.
— Можливо, Керон має рацію. Нам справді варто починати шукати інший вихід. А ти як думаєш, батьку?