20 глава.

Після такого бурхливого привітання Альфа і Луна стаї вирішили згладити конфлікт, запросивши всіх до будинку відпочити. Та нажаль Векс та Севір не змогли залишитись на вечерю. Нас проводили в кімнати, але не забули запросити на вечерю.
Кімната Ади була просторою, із високими вікнами, через які ввечері просочувалося м’яке світло лісу. Поруч із вікнами був невеликий балкон. На підлозі лежав великий килим із хитромудрим візерунком — схожим на карту з давніх легенд. На ліжку — пухнасті подушки різних розмірів, одна з яких була дуже великою, ніби спеціально зроблена для перевертня, а не людини. Поруч стояв маленький столик із чашами для догляду. На стінах висіли картини з магічними пейзажами, що тихо рухалися при морганні. Біля ліжка стояли низькі тумби без дверей, на які можна було поставити книги чи дрібниці.
Між кімнатами проходив невеликий коридор, із якого виднілися сходи на другий поверх. Повітря пахло квітами й деревом, а м’яке світло ламп переливалося на килимах, створюючи відчуття спокою навіть після такого бурхливого дня.
Кімната Лії була світлішою, із великими балконними дверима, що виходили на сад. На підлозі лежали м’які килимки, на яких можна було сидіти або навіть тримати поруч тварину. Ліжко було з балдахіном, а в кутку стояв невеликий ящик із різнокольоровими магічними камінцями, що світлилися в темряві, як зірки. Лія вже явно планувала, куди покладе свої речі, а Ада тихо посміхалася, спостерігаючи за цим розмаїттям.
Керон знайшов дівчат на балконі кімнати Лії. Він облокотився об косяк дверей і спитав:
— Ви підете на вечерю?
Дівчата переглянулися між собою і одночасно, з усмішкою на обличчі, відповіли:
— Так!
У столовій Ада та Лія познайомилися з іншими членами родини Ласерів. Виявилося, що у Керона є брат Зейн і маленька п’ятирічна сестричка, яка з’явилася перед ними у звіриному вигляді.
— Це моя сестра, вона ще не навчилася перетворюватися на людину. Її…
— Ой! Яка мила! — вигукнула Ада, перебивши Керона, підійшла та простягнула руки до пухнастого клубочка.
«Ні! Тільки не шерсть! Я ненавиджу розчісуватися!» — пропищало в голові Ади.
Дівчина присіла поруч із пухнастою малечею.
— Можна погладити?
У відповідь пролунало тихе «ау-ау».
— І що це означає? — запитала Ада, дивлячись на Керона.
— Напевно, ні, — відповів він.
«Я сказала: добре, якщо обережно!» — почула Ада.
Вона усміхнулася і взяла з дивана плоску подушку.
— Сідай сюди. Посидимо на дивані.
— Дівчино, ти з нею дуже пестлива. Просто…
— Дякую, і без сопливих я розберуся, — перебила Зейна, Ада.
— «Ау-ау», — пролунало від малечі.
— Хтось її розуміє? — спитала Лія.
— Так, — хором відповіли старші брати.
— Ну і що вона сказала? — із хитринкою в очах запитала Ада.
— Вона хоче їсти.
«Ні», — пролунало в голові Ади.
— Вона привіталася, — сказав Керон.
«Я сказала: мене звати Міраель. А тебе?» — на черговий вислив в голові Ада тихо засміялася.
— Ну що ж, давай знайомитися. Мене звати Ада, а це Лія, моя подруга. Будемо дружити? — Ада простягла руку Міраель.
— Ада, не старайся. Сестра не любить незнайомців, — пробухтів Зейн.
Молоді перевертні здивовано зауважили, коли маленька дівчинка опустила на долоню свою лапку.
— Схоже, ви погано знаєте свою сестру, раз не придумали свій власний спосіб спілкування.
— Це як? — зацікавився Зейн.
— Наприклад, один раз стукнути — «ні», а двічі — «так». Ну це для початку.
Малеча стукнула двічі.
— Мірашка піде після вечері гратися з братиком?
У відповідь Зейн отримав один стукіт.
Кімнату наповнили сміх і веселощі.
Коли прибула інша частина сім’ї Ласерів, усі почали розсаджуватися по місцях.