9 глава.

Ада розгублено кліпнула. Беручи до рук папірець. 

— Тобто… я можу залишитися?

— Так, дитинко. Але є умови.

Ада напружилась. Лірія взяла листок.

— Вона повинна поступити?

— Ти пройдеш перевірку стабільності твоєї аури. Ніяких ритуалів, просто спостереження.

Ада кивнула. Це було значно менше, ніж вона боялась.

Ректорка додала м’якше:

— І будь добра… не гуляй сама по старих крилах Академії. Вони іноді… відповідають тим, хто прийшов не з нашого світу.

По спині Ади пробіг холодок.

— Зрозуміла, пані.

— Тоді вітаю у стінах Ардхеліону. Для початку — оформимо перепустку.—  клацнула пальцами і вогники попливли до дверей, прошлый наскрізь зникаючи.

Ректорка Міранда Грейс перегортала документи Ади, ніби вони могли самі відповісти на всі питання.

— Добре. Тимчасове проживання я дозволяю, — сказала вона. — Але є ще одне.

Ада знову напружилася. Лірія швидко схопила її за руку під столом.

— Оскільки ви — незареєстрована приблуда з невідомим джерелом аури, — ректорка глянула поверх окулярів, — ви не можете пересуватися територією Академії без супроводу.

Ада зітхнула.
— Супроводу? Я що, злочинець?

— Не перебільшуй, дитинко. Просто правило безпеки.

Ректорка клацнула пальцами раз — чітко, владно.

Двері відчинилися.

До кабінету увійшов темноволосий, широкоплечий хлопець у формі старшого курсанта.
Окулярам ректорки крізь скло відбилося сонце, і коли Ада глянула на хлопця — її немов стиснуло зсередини.

Надмірна усмішка, самовпевнена, майже нахабна.
Погляд — хижий, але іскристий, як у вовка, що вже давно вирішив, хто тут здобич, а хто — розвага.
І навіть стоячи рівно, він випромінював Альфу.

Ректорка представила його:

— Керон Лаксар. Найкращий студент потоку бойової магії й дисципліни контролю аури. Також — оборотень із знатного дому.

Лірія тихо прошепотіла Аді:
— Це один з тієї трійки… Рудий грубіян, а це — їхній лідер.

Керон легко нахилив голову, але погляд не відвів.

— Пані ректорко, — сказав він оксамитовим, спокійно-хижим голосом. — Ви кликали?

— Так. Від сьогодні ти відповідаєш за безпечний супровід Ади.

Хлопець підняв брову.
— Її?

Він повільно перевів погляд на Аду.
— Безпека… чи нагляд?

Ректорка зітхнула, але без осуду.
— У твоєму випадку це одне й те саме.

Ада пирхнула.
— Я тобі не проблема.

— Це ще побачимо, — усмішка Керона розтягнулась ширше. — Мені цікаво, що такого в тобі, що ректорка дає особистий супровід… мені.

— Нічого, що має тебе хвилювати, — огризнулась Ада.

Усмішка стала хижішою.
— А от я не погоджусь.

Ректорка обірвала їх погляди, які вже майже палали в повітрі:

— Кероне, не лякай дитину.
— Я? — він вдав із себе святого. — Я лише посміхаюсь.

— І саме тому тебе й поставлено, — сухо сказала Грейс. — Своїх ти стримуєш краще за інших.

Керон кинув швидкий погляд на Лірію.
— Хоч би хто мене стримував від самої неї, — він кивнув у бік Ади, — бо її язик — зброя небезпечніша за клинок.

— Самовпевнений, — буркнула Ада.

— Ти ще не бачила самовпевнених, — тихо, майже муркочучи відповів він.

Ректорка підняла руку:
— Досить. З сьогоднішнього дня ти супроводжуєш Аду в межах Академії. На навчання вона не ходить, але має право бути в бібліотеці, лабораторіях спостереження і житлових зонах. Твоє завдання — щоб вона не загубилася… і не підірвала півкорпусу.

Ада образилася.
— Я один раз випадково підірвала пристройку. Один! І він уже підгнивав!

Керон тихо хмикнув, не приховуючи веселості.

— Здається, буде цікаво, — прошепотів він.

****

На виході з кабінету

Лірія шепнула Аді:

— Тримай дистанцію… це ж Керон Лаксар.

— А він хто? Дракон?

— Гірше. Він — Альфа, і мозок у нього вмикається лише після язика.

Керон, який тихо стояв за спинами, посміхнувся:
— Я все чую, відьмочко.

— То не підслуховуй! — Ада різко озирнулася.

— А ти не бурчи так мило.

Ада почервоніла від злості.
Лірія ледве стримувала сміх.