15 глава.

Не єльфи та майже гноми.

Після штвиткої втечі Лірії. Ада залишилася сама це мабуть вперше за весь час дивної появи в лісі. Незнаючи, что робити дівчина пішла на кухню в гуртожитку. І почалося. Ада настільки поринула в свої думки, згалала бабусю та щастливі моменти, що не помітила, як зробила обід на весь гуртожиток.

—Я так рощумію сьогодні наш перший справжній вихідний?–пролунало в тишині.

—Ой!–злякалась дівчина. Повернулась і нікого.

—Мабуть здалося.

—Ні любонько не здалося.– інший грубий голось відповів.

Із повітря почали з'являтися поступрво спочатку волосся, потім обличя, ось вже голова в повітрі, потім тіла. Шия, плечі руки по обі боки тіла. Ділі ноги. Не знаьомці одягнені ніби вийшли з мультика «Білосніжка». Такі гноми, але зріст як у нормальної людини. Придивившись Ада помітила гострі віха, як у ...

—Єльфи?

—Де?– закрутив головою один.

—Старий, та то про нас.– штовхнула в бік гарненька кругло личка жіночка.

—Ми не ті вискочки, ми не ті вискочки, ми кухонний люд! — гордо закінчив бородань, випроставшись так, що ледь не зачепив висячу позаду сковорідку. — Хранителі вогню, смаку й повного черева.
— І не «гноми», — додала круглолиця, витираючи руки об фартух, розшитий колосками. — Хоч колись були ними. Поки не підписали договір з Академією.
Ада мовчки кліпала очима, переводячи погляд з одного на іншого. Їх було п’ятеро: двоє кремезних чоловіків із бородами, мов килими, дві жінки в строкатих хустках і один худорлявий, з товстим носом. У всіх — гострі вуха, але не такі витончені, як у ельфів, а коротші, приземленіші.
— Договір… збільшив нас, — зітхнув худорлявий. — Раніше ми могли спати в каструлі. Тепер — у коморі.
— Зате казани стали замалі, — буркнув інший і кивнув на стіл, заставлений стравами. — Оце ти, дівко, дала жару. Так готує або та, що виросла на справжній кухні, або…
Він замовк і втягнув повітря носом.
— …та, що пам’ятає. Руки твої пам’ятають, — м’якше сказав він.

 — Бабусю. Домашній, хліб. Тепло.
Ада замовка на кожному слові, ковтнула. У грудях защеміло.
— Я не хотіла… я просто… думала, — тихо відповіла вона. — А воно саме якось…
— Так завжди і буває, — усміхнулася круглолиця. — Магія смаку народжується з думок. Академія це знає, тому й тримає нас тут. Ми відповідаємо за продукти, вогонь і порядок на кухні. Щоб учні не їли сирими не тільки чари.
— І щоб гуртожиток не злетів у повітря, — додав бородань.
Він підійшов ближче і простягнув Аді дерев’яну ложку, теплу, наче жива.
— Раз ти вже нагодувала на всіх, значить, кухня тебе прийняла. З сьогодні — не просто гостя. Якщо захочеш — навчимо. Якщо ні — кухня все одно тебе пам’ятатиме.
За дверима почулися кроки й гомін — хтось уже відчув запах обіду.
Кухонний люд переглянувся й синхронно усміхнувся.
— Ну що ж, — потер руки бородань, — перший справжній вихідний вдався. Ходімо, годувати майбутніх магів.