Хранитель Долі

Тиша залишилася позаду. Коли вони вийшли з підземних печер, перед ними відкрився новий світ — високі скелі, що піднімалися, наче колони храму. Їхній шлях завершувався широкою кам’яною долиною, у центрі якої росло самотнє дерево. Воно не мало листя, лише сріблясті гілки, що сяяли в темряві, наче струни арфи.

Лисиця зупинилася і більше не рушила вперед. Вона лише опустила морду, показуючи, що тут починається те випробування, яке кожен має пройти сам.

З-під дерева піднялася постать. Це був не старець і не воїн. Він мав обличчя, в якому важко було визначити вік, а його очі світилися, немов у них відбивалося минуле й майбутнє всіх живих. Його називали Хранителем Долі.

Він промовив голосом, схожим на подих вітру:

— Хто йде до Дерева Мудрості, має показати, що серце його чисте. Не сила чи вміння визначають шлях, а те, чим ви живете всередині.

Лада зробила крок уперед. Вона відчула, як щось невидиме занурилося у її душу. Перед очима виникло видіння: її батьківська хата, поле, дитинство, і той біль, що вона залишила позаду. Їй показали вибір — залишитися у спогадах чи йти вперед. Вона закрила очі й сказала:

— Я не зрікаюся минулого. Але воно не повинно скувати моє майбутнє.

Світло навколо неї спалахнуло, і випробування було пройдено.

Аелін ступила другою. Хранитель показав їй  величний палац, її рід, очікування цілого народу, що дивився на неї як на майбутню королеву. І голос спитав:

— Ти підеш шляхом свого народу, чи своїм власним?

Принцеса мовчала довго, а потім відповіла:

— Я піду власним шляхом, але не відвернуся від тих, хто покладає надію. Я знайду можливість виконати свої обов'язки не йдучи всупереч власним бажанням.

Хранитель кивнув, і випробування для неї скінчилося.

Тоді настала черга Ґріма. Йому показали темряву його минулого, кохану дівчину, якій він зрадив, і тих, хто прокляв його. І голос спитав:

— Чи справді ти розкаявся? Чи лише шукаєш нового шляху, щоб втекти від тіні?

Гном затремтів. Він упав на коліна.

— Я не зможу повернути того, що зруйнував. Я ніколи не отримаю пробачення від тих, кого втратив. Але якщо мені дано нове життя, я хочу прожити його не для себе, а для інших.

У ту ж мить срібні гілки дерева заграли світлом, і з них упала крапля, схожа на кришталь. Вона торкнулася грудей Ґріма, і на його серці залишився знак — символ очищення.

Хранитель Долі глянув на трьох мандрівників.

— Ви пройшли це випробування. Але пам’ятайте: Дерево Мудрості відкриває лише те, що ви вже носите в собі. Його сила — не в дарі, а у відображенні вашого духу.

Він зник так само тихо, як і з’явився. А попереду вже виднів шлях, що вів до підніжжя самого Дерева.