Розділ 3: Те, що не мало бути збережене

Ранок був прохолодним, небо затягнули важкі сірі хмари, і місто ще тільки прокидалося від сну. Але Нікс уже був на ногах.

Він не міг позбутися дивного відчуття після вчорашньої прогулянки з Кейт. Його життя завжди було передбачуваним, мов добре налагоджений механізм. Але тепер він відчував якийсь невидимий зсув. Йому здавалося, що він стоїть на межі між минулим і майбутнім, а світ, який він так ретельно збудував навколо себе, починає тріщати.

Кейт… Її сміх усе ще лунав у його голові. Вона була наче спалах світла в його темному світі, і це лякало. Він не мав права на такі емоції, бо знав, що будь-яка близькість може обернутися трагедією.

З цими думками він вирушив до кав’ярні «Туман».

Всередині було тепло й затишно, як завжди. Аромат свіжої кави змішувався із запахом випічки, а приглушене світло створювало атмосферу спокою.

— Доброго ранку, Ніксе, — привітала його Марта, одна з барист, з хитрою усмішкою. — Сьогодні без запізнень?

— Я ніколи не запізнююся, — буркнув він, заходячи за стійку.

— Та ну? А поглянь на себе. Ти чомусь не такий похмурий, як завжди. Це через вчорашній вечір? — її очі лукаво зблиснули.

— Не вигадуй, — Нікс сконцентрувався на приготуванні кави, ігноруючи її насмішкуватий тон.

Кафе почало заповнюватися звичними відвідувачами. Старий професор, який щоранку читав газету, студентка з ноутбуком, що пила капучино, бізнесмен, який приходив рівно о восьмій. Всі вони були частиною цього місця, як і він сам.

А потім один із клієнтів звернувся до нього.

— Гей, Ніксе, ти бачив ці фото? — сказав молодий хлопець, який часто заходив за американо. Він розвернув до нього телефон і показав екран.

Нікс напружився.

На знімках було кафе. Його звична сцена: бариста за роботою, клієнти за столиками, м’яке освітлення, що створювало затишок.

Але серед них були фото, на яких був він.

Кілька знімків Кейт зробила ще вчора, коли вони розмовляли. Він стояв за стійкою, пильно дивився на чашку, ніби намагався побачити в ній відповіді на всі запитання світу. Природна сцена, нічого особливого.

Проте одна деталь змусила його серце стиснутися.

На певних знімках навколо нього виднілося щось… незвичайне. Світло ніби згущувалося навколо його силуету, переливалося легкими відблисками, наче його тіло не зовсім належало цьому світу. Його аура, його магія — вона проявилася на фото.

Нікс не поворухнувся.

— Це ж Кейт їх зробила? — запитав він, намагаючись звучати спокійно.

— Ага, вона запостила їх у свою галерею. Блін, ну це просто шик! — захоплено відповів хлопець.

— Ясно… — тихо промовив Нікс.

Його мозок працював на повну. Він не знав, чи хтось ще помітив цю дивину на фото. Звичайні люди навряд чи могли б щось запідозрити, але якщо ці знімки потраплять не в ті руки…

Він мусив щось зробити. І то негайно.

Нікс відчував, як його серце б’ється швидше, ніж зазвичай. Він завжди був обережним, ховав сліди своєї магії, жив непомітно. Але тепер… ці знімки могли все зруйнувати.

Йому треба було діяти.

Він швидко витер руки об рушник і, стараючись не показати хвилювання, сказав:

— Здається, я пропустив цей пост. Дай-но гляну.

Хлопець охоче відправив йому посилання. Нікс натиснув на нього — і перед ним відкрилася сторінка Кейт. Він переглянув фото ще раз. Вони справді були гарні, професійні, з теплим відтінком світла. У коментарях хтось уже писав, що «цей бариста виглядає дуже загадково», а хтось навіть запитував, де знаходиться ця кав’ярня.

— Круто вийшло, правда? — хлопець продовжував захоплено розглядати фото.

— Так, непогано, — промовив Нікс рівним голосом. — Послухай, ти можеш не показувати їх іншим?

Хлопець здивовано глянув на нього.

— Чому?

— Я не дуже люблю, коли мене фотографують.

Той лише знизав плечима.

— Окей, брате, не проблема.

Але Нікс розумів: це не вирішує проблему. Він мусив поговорити з Кейт.

Він дочекався, коли в кав’ярні стало трохи менше людей, і набрав її номер.

— Привіт, Ніксе, — її голос був м’яким, як і завжди. — Щось сталося?

— Можемо зустрітися? Прямо зараз?

Вона зробила коротку паузу.

— Добре. Де?

— У «Тумані».

Через двадцять хвилин Кейт уже стояла біля стійки, вдивляючись у його обличчя..

— Ти виглядаєш… стривоженим, — зазначила вона.

— Кейт, мені потрібно попросити тебе про дещо.

— Слухаю, — вона схрестила руки на грудях, ніби відчуваючи, що розмова буде серйозною.

— Знімки, які ти вчора зробила в кафе. Видали їх.

Вона моргнула від несподіванки.

— Що? Чому?

— Я не люблю, коли мене фотографують, — повторив він.

— Ніксе, це ж просто фото! Вони вийшли чудовими. Я навіть не думала, що ти звернеш на них увагу…

— Це важливо, — він говорив тихо, але наполегливо.

Кейт не зводила з нього очей, ніби намагалася прочитати щось між рядків.

— Добре, якщо це так важливо для тебе, я видалю їх.

Вона відкрила телефон, і через кілька секунд знімки зникли.

— Дякую, — коротко сказав він.

Але навіть тепер Нікс не міг позбутися тривоги. Він занадто добре знав, що інтернет – це місце, де нічого не зникає назавжди.

Нікс відчув полегшення, коли Кейт видалила фото, але це було тільки поверхневе відчуття. Він розумів, що навіть якщо вона стерла їх зі своєї сторінки, знімки могли залишитися у когось в пам’яті телефону чи в кеші соцмереж.

— Все гаразд? — Кейт уважно подивилася на нього.

— Так, — відповів він, хоча в його голосі прозвучало більше сумніву, ніж впевненості.

Кейт нахилилася ближче, спираючись на стійку.

— Ніксе, ти ж знаєш, що можеш мені довіряти? Я бачу, що справа не тільки в фото.

Він зустрів її погляд і на мить вагався. Йому хотілося сказати правду, пояснити, чому це так важливо… але він не міг. Не зараз.

— Просто… я не люблю зайвої уваги, — відповів він ухильно.

Кейт трохи нахмурилася, але не стала наполягати.

— Гаразд, якщо це тебе турбує, я більше не буду тебе фотографувати.